З Георгієм Кандибуром познайомилися понад десять років тому. На інтерв’ю до нього  прийшла з донькою — ученицею молодших класів. Георгій  Романович саме  вів заняття з підготовки до школи.  І моя дитина, і дворічки відсиділи на ньому  всі дві години, пороззявлявши роти — так їм було цікаво. Про власну школу Георгій Кандибур тоді ще мріяв, але згодом таки домігся її відкриття. А днями він написав відкритий лист на ім’я міністра освіти  Лілії Гриневич, де виклав свою концепцію шкільної реформи. Про це наша розмова.

 Засновник власної школи Георгій КАНДИБУР.

— Георгію Романовичу, напевно, складно було відкрити власну школу?

— Дуже. Заважали байдужість, протидія чиновників від освіти.  А все, що ми розробляємо, — це  модель нової масової загальноосвітньої школи. У нас докладно розписано технологію поетапного переходу звичайної школи до нової.

—  Що спонукало вас звернутися з відкритим листом до міністра освіти?

— Після Майдану з’явилася надія на зміни. Але поки що я їх не відчуваю. Я й раніше всюди звертався. 2008 року видав книжку «Школа, яка змінить світ» і розіслав у різні освітянські структури. Відгукнулися лише деякі інститути післядипломної освіти вчителів.

—  А на цей лист була реакція?

—  Обіцяють розглянути.

—   Ви виступаєте  проти  класно-урочної системи…

— Класно-урочна система дуже зручна в управлінні.  Її  можна порівняти з простою рахівницею. А  ми створюємо складніший механізм, радше комп’ютер. Цю школу треба створити і показати. Ми просимо: дайте таку можливість.

У новій школі не повинно бути місця агресивності.

— З чого  складається ваш «комп’ютер»?

—  Дуже важливий  чинник — різновіковий склад дітей. У всьому світі тяжіють до розмежування дітей: початкову школу відривають від середньої, середню — від старшої. Це неправильно. Бо одновікове середовище агресивне — природа так заклала. Дитині потрібно стверджуватися, так вона пізнає себе.

Ми даємо змогу самоствердження не через приниження іншої особистості, а через допомогу їй. Якщо правильно все побудувати, агресивного утвердження  не буде. Створюємо умови, за яких старша дитина виступає щодо молодшої як товариш. Ми назвали різновікові групи сім’ями.

—  У листі ви зазначили, що школа займається виключно освітою.

— Так, і на здібності дитини уваги не звертає. А в шкільній реформі це головне: їх треба розвивати. Де програми, підручники, система? Де фахівці, які розвивають пам’ять, увагу, мислення? Хіба це менш важливо за математику чи географію? Якщо цілеспрямовано розвивати дитину  спеціальними іграми, вправами, то ефект з вивчення предметів буде більшим. Наступна складова — виховання. Це формування поведінкових реакцій, моральні норми. Поведінка — це реакція, умовні рефлекси, які формуються шляхом  повторення. Якщо дитина не турбується про інших, ніколи не стане  моральною людиною. Формування такої поведінки можливе лише в умовах різновікового колективу. А класно-урочна система протидіє допомозі одне одному.

—  Ви казали, що уклали власну систему  на основі всіх передових освітніх технологій.

— Так. Дуже багато речей в якомусь вигляді випробовували. Але більш ніж за 15 років є й повністю авторські методики. Візьмімо наше ноу-хау — щоденники успіхів. Це програма з різних предметів, яку дитина має опанувати впродовж року.  Ділимо їх на кроки по 4—5 тижнів. У щоденниках є перелік, які вміння, навички, знання  учень має здобути за період опрацювання певного кроку і  спосіб його захисту: контрольна, тест або усне опитування.

—  Які ще цікаві методики запровадили?

— Самоанкетування. Протягом дня учні відповідають на певні запитання,  розроблені психологами. Головне — привчити школяра стежити за своїм емоційним станом, — бажаннями, успіхами чи навпаки. Адже головний об’єкт вивчення у школі — особистість кожного. Не математика, не історія чи ще щось. Усе це вивчаю саме для того, щоб пізнати себе. Знання з предметів можна набути будь-коли, а знання мене сьогоднішнього потрібні вже сьогодні. 

Є речі, які якщо вчасно в дитини їх не розвинути, зникають назавжди:  прагнення пізнавати нове і чогось навчатися. І ми запускаємо механізми розвитку себе.

— І, зрештою, розуміння свого покликання?

— Школа зобов’язана допомогти  дитині визначити її професійну схильність. А також певним чином підготувати до цієї професії через вдосконалення особистості в тому напрямі, який потрібен саме для такої діяльності.

Принципово важлива річ — самоорганізація. Наш шкільний день починається із планування. У кожного учня власний розпорядок. Щоденник успіху допомагає розібратися, куди йти. Можна із значним випередженням, але в жодному  разі не відставати. Наприкінці дня робимо аналіз і чернетку плану наступного дня.

—  Гуртки передбачаються?

— Так. Наша  мрія — всі напрями позашкільного розвитку мати в школі за місцем проживання. Але таке можна зробити, якщо вона велика. Важливо, щоб гуртки працювали під керівництвом самих учнів, які набули певного досвіду.

Дитина пробує щось, і це процес творчості. Що таке школа в нашому розумінні? Це правова дитяча республіка, де в учнів є повноваження і права щодо організації свого життя.

—  Для цього потрібно змінювати мислення вчителів.

— Це можливо. У нас докладно розписано, як збираємося робити наш експеримент. Якщо буде підтримка, візьмемо 4—5 звичайних шкіл і протягом року навчатимемо вчителів володінню нашими методиками. Але попередньо слід провести серйозну дослідницьку роботу.

Поясню. Кожна людина від початку життя проходить етапи якісних змін. Щоб встановити характеристики кожного з них, маємо всебічно дослідити дитину. Бо якщо не встигаємо дати їй  необхідне до трьох років, то потім уже запізно. Усе, що в цьому віці відбувається, настільки важливо, що навіть важко уявити. Формується мозок, здібності.

На всі подальші роки залишається 30%. Та й їх ми не використовуємо як слід. Тому має бути особлива установа — школа-центр, яка охоплює  і супроводжує дітей від народження до закінчення школи і далі. Дитина рухається, знаючи, що на наступну сходинку прийде тоді, коли досягне певних якостей. Вона матиме змогу йти власним шляхом і рухатися у власному темпі. Хтось закінчує школу в 14, хтось у 17, а хтось може і в 13. Але всі мають бути готові до самостійного життя.

—  Ваша школа існує понад 10 років. Є  випускники?

— Позаторік було троє. Двоє легко вступили до вишів на бюджет. Третій випускник планує  навчання за кордоном.

—  З якими проблемами стикаєтесь?

— Ми змушені існувати в умовах платної школи, бо держава жодним чином нас не підтримує. Але учні до нас їдуть з усіх куточків міста. Ми знаємо, як підготувати дитину до успішного і щасливого життя в умовах демократичної країни.

ДОСЬЄ «УК» 

Георгій КАНДИБУР. Народився 1953 року в м. Кривий Ріг. Закінчив Чернігівський педагогічний інститут. Працював у сільських та міських школах. Понад 10 років викладав педагогічні дисципліни у Дніпропетровському педагогічному училищі. Автор універсального комплексу розвивальних посібників для дітей дошкільного віку, книжок з інтелектуального розвитку дітей різного віку, методик зі швидкочитання.

Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»