Уже понад чотири місяці Українська держава живе і бореться в реаліях жорстокої війни. Гуманітарними проблемами і викликами як наслідком попереднього восьмирічного етапу агресії рф, яку тоді ще називали гібридною, опікувалося Мінреінтеграції. Після 24 лютого на це відомство покладено чимало додаткової відповідальності, а масштаб завдань значно розширився. Про те, як трансформувалася структура в цей період, наша розмова із заступником міністра з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України Анатолієм СТЕЛЬМАХОМ.
— Пане Анатолію, багато пересічних українців відкрили для себе таке відомство, як Мінреінтеграції, оскільки жоден випуск новин чи інформаційного марафону не обходився без вашого звіту про роботу гуманітарних коридорів.
— Це відбулося тому, що водночас війна торкнулася всієї країни. Сотні тисяч людей виїхали з домівок, багато хто почав шукати прихисток за кордоном чи в Україні. Люди втратили і втрачають житло, власне майно, зазнають психологічних та фізичних травм. Звісно, це призвело до надзвичайної потреби терміново реагувати на гуманітарну кризу, не дати їй поглибитися, тож допомогти людям.
Тому в перші місяці повномасштабної війни ми сфокусувалися на організації гуманітарних коридорів, евакуації цивільних, пошуку і доставці гуманітарної допомоги тим, хто її конче потребує. Наріжним каменем цієї діяльності стало постійне інформування українців про наші плани щодо коридорів евакуації, оперативне сповіщення про важливі зміни у схемах їхньої роботи, розповіді, як усе працює. Ми відверто говорили про наявні проблеми і намагалися тримати з людьми зворотний зв’язок.
Загалом під нашою координацією офіційно відбулося 165 гумкоридорів, евакуйовано орієнтовно 300 тисяч людей. Надано 6,5 тисячі тонн продуктів і ліків у межах гумдопомоги. Цей час переформатував міністерство у професійну команду швидкого гуманітарного реагування. Як зауважила віцепрем’єр-міністр України Ірина Верещук, саме в такому амплуа злагодженості і проактивності наша команда працюватиме й надалі.
Тобто, якщо раніше ми займалися більше напрацюванням політики, то нині в роботі переважає елемент безпосередньо кризового реагування.
— Що в цій місії було і є вирішальним, аби впоратися з нею?
— Упоратися із цими завдання можна лише в командній синергії. Група кризового реагування, гарячі лінії за напрямками, які опрацьовують десятки тисяч дзвінків і терабайти повідомлень, успішне завершення нашої найскладнішої гуманітарної операції з евакуації цивільних з Азовсталі, коли вдалося звільнити 170 жінок, дітей та стареньких. Це здобуток команди, яка мала щоденний брейншторм і 24/7 комунікувала із суспільством, міжнародною аудиторією завдяки ефірам та інтерв’ю провідним медіа світу й України, яка брала інформаційну ініціативу, постійно додаючи у новинний порядок денний нашу компоненту.
До речі, тільки у червні на гарячу лінію Мінреінтеграції із кризових питань звернулися майже 8 тисяч громадян, і всім надано профільну відповідь. Тому закликаю нашу цільову аудиторію: телефонуйте — допоможемо!
— Мінреінтеграції вдалося організувати завдяки власним ресурсам і зацікавленості медіа систему інформування внутрішньо переміщених осіб. Це буквально згенеровані алгоритми, що робити і де шукати допомоги, адже мало ухвалити акти уряду чи закони — треба пояснити цільовій групі, як усе працює.
— Так. Це ми вже зачепили інший наш генеральний пріоритет — внутрішньо переміщених осіб, або ВПО. Окрім них, до фокусгрупи цілей належать депортовані, зниклі безвісти, цивільні, які опинились у російських в’язницях як заручники. Це мільйони українців. Ми концентруємося на мобілізації ресурсів держави, міжнародних партнерів, щоб спрямувати їх на підтримку ВПО. Надати переселенцям житло, працевлаштувати їх, забезпечити соціальний захист.
— Донедавна відомство і звільненням полонених опікувалося, тепер у пріоритеті, як я розумію, ще депортовані.
— І не тільки вони. Так, до моменту певного перерозподілу завдань із ГУР МОУ внаслідок 14 обмінів полоненими, які ми координували, 408 українців повернулися з полону додому, з них 303 — це військові. Проводили і точкові операції з повернення депортованих дітей та тіл полеглих воїнів. Тут теж маємо новацію: вже понад місяць у нас запроваджено спеціального уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин. А трохи раніше створено Національне інформаційне бюро для управління даними про полонених, депортованих, загиблих, зниклих безвісти.
— Знаю, що у відомстві ви відповідаєте за комунікаційний напрям. Що тут вдалося і які плани?
— Ми вже трішки про це говорили. Це активні інформаційні кампанії, пошук форматів донесення всього важливого до українців, зокрема тих, хто перебуває в тимчасовій окупації, генерування правильних для них меседжів, слів, підтримки і взаємне розуміння їхніх потреб та відповідь на ці запити — коротко, що ми в цьому напрямі робили.
Віцепрем’єр-міністр Ірина Верещук постійно закликає нас орієнтуватися в роботі на результат, діяти оперативно. Тому і вдалося досягти такого рівня роз’яснювальної роботи, як нині. Адже крім традиційних пресзаходів, нам вдалося створити спеціальне держпідприємство «Ре-Інформ», працює профільний сайт, який стрімко нарощує аудиторію, оскільки там у дуже концентрованому вигляді є відповіді на запитання, які турбують наших ВПО, родичів зниклих безвісти та полонених, представників громад, що зараз в окупації, людей, які за кордоном, але хочуть правильно огранізувати своє життя, й багато інших актуальних корисностей. Маємо створювати програми підтримки місцевих мовців, які вимушені виїхати на підконтрольну територію через тимчасову окупацію і можуть та повинні бути тим місточком довіри, що об’єднує всі регіони держави незалежно від того, є там ЗСУ чи їх там тільки чекають.
Геннадій КАРПЮК,
Укрінформ