Марію Семенівну Шаповаленко, інваліда Великої Вітчизняної війни І групи, образили. Не просто образили — поранили. Люди, яких вона вважала близькими. Ця рана — словом і ділом — не загоїться, як і рани, отримані на війні.
Дата народження Марії Семенівни символічна — 22 червня. Цього дня 1941 року їй, ленінградській дівчині, виповнилося 19. А вже 3 липня вона пішла на фронт. Закінчила курси медсестер і отримала призначення в 26-ту медсанчастину 90-ї Червонопрапорної ордена Суворова дивізії. У 1943-му на фронті зустріла свою долю, Григорія Васильовича Шаповаленка.
Нині 91-річна Марія Василівна зі світлим смутком згадує роки війни та повоєнні, і з болем — часи нинішні. Її, багаторічного члена організації інвалідів війни, виключили зі складу організації без її відома, проти волі й бажання. Зробили це некрасиво.
«Бували часи і гірші, але не було підліших»
Марія Семенівна — людина активна й бойова. Вона один з ініціаторів створення Миколаївської організації інвалідів Великої Вітчизняної війни, збройних сил та учасників бойових дій. Головним натхненником організації був полковник у відставці ветеран війни Василь Андрійович Майоренко. Він запропонував Марії Семенівні вести в організації секцію жінок-інвалідів.
Подружжя Н. (деякі учасники історії просили не називати їхніх імен та прізвищ) також були в числі організаторів. Глава сімейства розповів, що організація була великою. Надавали допомогу інвалідам війни та збройних сил — моральну, юридичну, матеріальну. І поміч була реальною. На звернення товариства інвалідів відгукувалися небайдужі люди, керівники підприємств і організацій. Виділяли продукти, допомагали фінансами. В організації був суворий облік надходження та розподілу благодійних коштів. «На жаль, — зазначає Н., — нині організація працює слабко — через зміну керівництва. Що стосується виділення продуктових наборів та іншої допомоги, — дали цього року мені капусту, і на тому спасибі».
Понад рік жодної допомоги від організації, навіть качана капусти, не отримував ще один активіст — Іван Денисович Хлевицький. Йому, інвалідові війни, майорові запасу, учасникові визволення Ленінграда і Прибалтики, в’язневі табору Освенцим, прикро, що ставлення до інвалідів Великої Вітчизняної погіршилося.
«Ніхто з організації не дзвонить, не цікавиться життям і здоров’ям, — продовжує співрозмовник, — вкрай прикре таке ставлення. В самій організації керівництво оточило себе родичами і знайомими. На нас уваги не звертають. Але найжахливіше те, що я чув від самої Марії Семенівни. Жінку довели до такого відчаю, що вона готова звести рахунки з життям».
Обидва мої співрозмовники переконані, що з Марією Семенівною вчинили неправильно. І обидва (але окремо) висловили сумніви: можливо, їх і самих уже виключили з організації. Невідомо.
Керівник Миколаївської обласної організації «Русич» Тамара Білоусова також вважає, що з Марією Шаповаленко вчинили несправедливо. «Марія Семенівна — активний член організації «Русич» та клубу блокадників Ленінграда, — каже Тамара Миколаївна, — це людина вищої проби, чесна, інтелігентна, принципова. Зустріла її недавно і була вражена розповіддю. Мало того, що її відрахували з організації з надуманих причин, нинішні керівники добивають її морально, по телефону ображають, погрожують. Це просто неприпустимо! Так мало залишилося живими ветеранів Великої Вітчизняної. Ми просто зобов’язані щодня в ноги їм кланятися, дякувати за подвиг».
Однак так вважають не всі. У керівництва організації інвалідів війни стосовно Марії Семенівни особлива думка.
Син попросив за маму
Віднедавна Миколаївську організацію інвалідів Великої Вітчизняної війни, збройних сил та учасників бойових дій очолила Любов Миколаївна Бушина. Саме від неї й сподівалися отримати відповіді на деякі питання.
Річ у тому, що про нездорову обстановку в цій організації й несправедливе ставлення до Марії Шаповаленко розповів її син Володимир. Саме він звернувся до власкора газети «Урядовий кур’єр» в День передплатника. Емоційно виклав своє бачення ситуації й попросив вивчити її з журналістської позиції.
Його зрозуміти можна, йдеться про його маму, хвору літню людину. До того ж, він сам має безпосередній стосунок до Всеукраїнської організації інвалідів Великої Вітчизняної війни, збройних сил та учасників бойових дій. 2010 року його як благодійника нагороджено медаллю цієї організації «За соціальний захист інвалідів війни». Володимир 16 років займався благодійністю, знаходив спонсорів, організовував допомогу для інвалідів.
Однак Любов Миколаївна Бушина дивно відреагувала на прохання журналіста розповісти, чому виключили зі складу організації одного із членів, і як саме розподіляють матеріальну допомогу ветеранам. Після того, як я представилася, показала посвідчення і пояснила причину візиту, вона попросила в мене телефон головного редактора газети, повідомила, що звернеться до народних депутатів, мовляв, нехай вони все там перевірять, і зажадала показати письмове звернення до редакції Володимира з підписом.
Змушена була пояснити українське законодавство. По-перше, Закон України «Про звернення громадян» передбачає право громадян звертатися навіть в усній формі до засобів масової інформації. По-друге, відповідно до Закону «Про інформацію», «журналіст має право не розкривати джерело інформації або інформацію, яка дозволяє встановити джерела інформації». По-третє, йдеться про порушення права члена громадської організації, що регулюється Законом «Про об’єднання громадян».
Почувши прізвище «Шаповаленко», Любов Миколаївна розповіла і про голосування за виключення Шаповаленко М. С. у зв’язку з негідною поведінкою, і про зрив заходів, і про особисті погрози з боку Шаповаленко, і про відсутність у неї бойових нагород тощо.
Звинувачення серйозні. І звучали вони щодо 91-річної жінки, що пройшла війну.
Справи сімейні й не зовсім
У цій історії складно переплелися справи сімейні й громадські. Марію Шаповаленко виключили з організації відразу після розриву подружніх зв’язків між її сином з Любов’ю Бушиною. Такий ось збіг. Сама ж Марія Семенівна переконана, що головна причина її виключення в тому, що вона вказувала на серйозні порушення в роботі організації. Зокрема, пов’язані зі зловживаннями під час розподілу благодійної допомоги. До того ж, вона наполягала на перереєстрації інвалідів, була переконана, що в об’єднанні є «мертві душі» і люди, які не мають статусу інваліда війни.
Відтоді почалася видима і невидима, чутна і нечутна війна між колись близькими людьми. У хід йдуть будь-які засоби. Так, Марія Семенівна зі сльозами розповідає, що Люба дзвонить їй по телефону з погрозами.
Знають про конфлікт і в обласній раді ветеранів. Але тільки зі слів Любові Миколаївни. Мовляв, вона справді казала, що Шаповаленко не воювала, а медалі й купити можна. В обласній раді довго й уважно вивчали копії посвідчень про нагороди М. С. Шаповаленко, довідки українських і російських військкоматів про її військову службу. А в них чітко вказано на підставі архівної довідки МО СРСР: «проходила службу в частинах Радянської Армії з 3 липня 1941 року по 28 лютого 1945-го». Є посвідчення Миколаївського обласного військкомату про те, що М. С. Шаповаленко — інвалід І групи, чинність якого довічна.
Також посвідчення Ленінського районного військкомату Миколаєва про пільги, встановлені для ветеранів війни — учасників бойових дій. Указом Президії Верховної Ради СРСР жінку було нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Також у «скарбниці» ветерана понад 20 орденів, медалей та почесних знаків. Серед них ті, що підтверджують її безпосередню участь в обороні Оранієнбаумського плацдарму, нагороди російські та українські. Зрозуміло, що без належних перевірок та вивчення бойового шляху ветерана такі нагороди не вручають.
Як зазначив заступник голови Миколаївської обласної ради ветеранів Микола Арсентійович Поротніков, «ситуація непроста. Причина конфлікту — у сімейних суперечностях. Але їх, безумовно, не можна переносити у площину діяльності громадської організації. Якщо ж у керівництва організації виникають сумніви з приводу бойового шляху Шаповаленко, рекомендував звернутися до Подольського архіву Міноборони СРСР. Але в чому немає сумнівів — ображати ветерана війни не дозволено нікому».
Із цієї історії висновків кілька. По-перше, безумовно, діяльність громадських організацій, пов’язаних із розподілом матеріальної допомоги, слід контролювати. По-друге, категорично не можна поширювати про ветерана (та й про будь-яку людину) неправдиві й неперевірені відомості. Навіть усно. Але особливо якщо йдеться про людину, яка пройшла війну. По-третє, навіть якщо ця особа, на чиюсь думку, помиляється, можна ж обійтися без образ.
Загалом ситуація, здавалось би, не така вже й драматична. Виключення з громадської організації для звичайної людини, може, і зовсім справа дріб’язкова. Не з роботи ж вигнали. Але для ветерана такі дії та образливі слова — особиста трагедія. Нові рани болючіші й страшніші, ніж отримані на війні. Невже не можна обійтися у ставленні до них без жорстокості й черствості?! Їх насправді небагато залишилося живими. Вони потребують доброго слова, уваги та поваги. Це так мало коштує нам і так багато означає для них.
Ми в Google+