ВИСТАВКА

Відомий  український художник і сценограф презентував свої нові творіння

Олександр МОСКАЛЕЦЬ
для «Урядового кур’єра»

Уже протягом 22 років Андрій Александрович-Дочевський — головний художник Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Його нагороди і заслуги можна перелічувати довго. Зазначимо лишень, що протягом останніх дев’яти років він очолює кафедру сценографії в Національній академії мистецтв і архітектури, а головним своїм вчителем вважає Федора Нірода. Хоч у реальному житті цей 55-річний чоловік справляє враження абсолютно безпосередньої й оптимістичної людини, яка зовні здається молодшою років на двадцять.

Виставки робіт найбільших театральних художників нашої країни — річ доволі рідкісна. Та й що може представити такий художник, крім ескізів декорацій або театральних костюмів? Александрович-Дочевський довів: творче життя сценографа не обмежене стінами театру. Цього разу він показує 11 робіт, зроблених акриловими фарбами на картоні протягом останнього року. А галерея, де їх демонструють, як завжди, зробила все можливе для якнайкращої подачі експонованих творів. Експозицію змонтовано компактно, лаконічно, сказати б — оптимально. Лише 11 робіт! Але кожен відвідувач ітиме звідти із цілісним враженням, сформованим завдяки грамотному й логічному монтажу виставки. Також галерея видала повний кольоровий каталог.

Найіронічніша робота — «Європейський вибір». Фото з сайту inform24.ru

Художник сформулював базову ідею експозиції так: «Аби заявити про себе у світі дорослих, дитина обирає підвищення. Цим підвищенням може бути найчастіше — стілець. Згори можна читати вірші або співати, тобто виявляти свою акторську сутність…» Тому, будь ласка, цього разу зосередьте свою увагу на стільцях. Тих, які слугують або підвищенням, або єдиним прихистком для однієї окремо взятої людської особистості. І тоді ваша фантазія відчує величезний простір, який несподівано розгортається перед нею. Зауважимо, що найкращими експозиціями є саме ті, які не обмежують уяву глядача, а провокують і розвивають її. Тут ми маємо справу саме з таким прикладом.

Чому театральний художник звернувся до доволі абстрактного образу стільців? Кожен стілець, що вийшов з-під пензля Александровича-Дочевського, неначе чекає на свого персонажа. Або навпаки, зберігає слід його присутності. Так ми усвідомлюємо, що насправді художника цікавила не відсторонена лінеарність мертвих предметів, а саме той контекст, у якому вони проживають своє життя серед людей.

На вернісажі художник зробив напрочуд цікаве зізнання. Виявляється, поштовхом до створення цієї серії стали давні роботи, які він півтора року тому віднайшов у одній з папок власного архіву. То були малюнки, зроблені після його служби в Радянській армії. Тоді художник потрапив до лікарні і спостерігав чимало стільців, на яких залишалися байкові халати хлопців, які пройшли афганську війну. Ці халати зберігали пластику їхніх тіл та сліди страждань і болю. Саме це спонукало Александровича-Дочевського створити таку експозицію.