Вони звикають до вибухів поруч і визначають небезпеку на слух. Тут немає справжньої тиші — лише короткі паузи між ударами, які швидше нагадують затримку перед наступним вибухом. На цій війні звук стає інструментом виживання, а інтуїція — такою самою важливою навичкою, як і військова підготовка. Про те, як працює гаубиця М119 на передовій, розповів командир розрахунку гармати 425 окремого штурмового полку «Скеля» з позивним «Ведмідь».
— Коли ми заїжджали до вас на позиції, поруч стався вибух. Наскільки це типово тут?
— Правду кажучи, те, що ви почули, — вже майже буденність. Приблизно кожен другий виїзд супроводжується чимось подібним: або вибухи десь поруч, або влучання ворожих дронів.
Інколи вибухи ближче, інколи далі, але відчуття небезпеки не зникає ніколи. Просто із часом ти перестаєш панікувати й починаєш діяти автоматично. Хоча чинник удачі ні хто не скасував — поки що нам щастить.
— Чи було колись так, що здавалось, урятувала випадковість?
— Такі моменти запам’ято вуються дуже чітко. Один з них — коли ми їхали на позицію, і водій вирішив трохи раніше звернути з маршруту, буквально метрів на сто. Це було рішення на відчуття, без особливої причини, і буквально за кілька секунд після цього там, де ми мали проїжджати, стався вибух. У такі хвилини дуже гостро розумієш, що іноді життя вирішують секунди або інтуїція однієї людини.
— Скільки людей входить до розрахунку гармати?
— Зазвичай від чотирьох до шести осіб. Є командир, навідник, заряджаючий, споряджаючий і залежно від ситуації додаються помічники. Кожен має чітку роль, але за потреби всі можуть підміняти один одного.
— Помічники потрібні через інтенсивність роботи?
— Саме так. Робота фізично дуже важка: постійне переміщення, розгортання, згортання, пересування у бронежилетах і шоломах. Плюс психологічне навантаження, бо ти весь час у напрузі, контролюєш не тільки свою ділянку роботи, а й небо. Люди швидко виснажуються, тому ротація всередині розрахунку — це не розкіш, а необхідність.
— Як довго ви працюєте на цьому напрямку?
— Особисто я тут із минулого року, але з перервами на ротації. Доводилося працювати і на інших ділянках фронту, тому є із чим порівнювати. Зараз знову повернувся сюди.
— Чим відрізняється цей напрямок від інших?
— Передусім інтенсивністю бойових дій. Тут постійний контакт, постійна робота. Також відрізняється місцевість. Наприклад, на північному напрямку, де я раніше був, після дощів техніка часто просто ставала — ґрунти дуже важкі, і ти міг застрягнути в будь-який момент. Тут із цим трохи легше, але свої складнощі також є.
— Хто становить найбільшу загрозу для артилерії нині?
— Без сумніву, дрони, особливо FPV. Їх настільки багато, що іноді ми фізично не можемо вийти на позицію або нормально відпрацювати. Вони постійно в повітрі, постійно шукають ціль.
— Тобто класична контрбатарейна боротьба відійшла на другий план?
— Вона нікуди не зникла, але її інтенсивність менша. Головна небезпека зараз справді з повітря. І це змінює всю логіку роботи.
— Через це змінилася і структура роботи розрахунку?
— Так, істотно. З’яви лась окрема роль — людина, яка постійно стежить за небом. Вона не відволікається на інші завдання й у разі загрози може одразу реагувати, зокрема працювати по дронах. Раніше такого не було, а зараз це вже стандарт.
— Наскільки важливий звук у виявленні загроз?
— Дуже важливий. Часто ти ще нічого не бачиш, але вже чуєш — і саме це дає тобі секунди на реакцію. Із часом починаєш розрізняти звуки: де вихід, де прихід, де дрон. Це доходить до автоматизму. Навіть коли їдеш у відпустку, мозок не вимикається — реагуєш на будь-які схожі шуми.
— Які головні завдання вашого підрозділу?
— Головне — підтримка піхоти і в наступі, і в обороні. Ми працюємо тоді, коли треба або накрити ворога, або не дати йому підняти голову.
— Часто говорять, що більшість уражень нині забезпечують дрони. У яких умовах ваша робота стає критичною?
— Ми ефективні тоді, коли є коригування. Без очей у небі працювати точно майже неможливо. Коли є коригувальник або дрон, який дає картинку, ми можемо працювати максимально точно і результативно.
— У чому головна різниця між артилерією і FPV-дронами?
— FPV — це точковий інструмент, дуже маневрений, але артилерія — це потужність і масштаб. Ми можемо накривати площі, працювати серіями, створювати щільний вогонь. Це різні інструменти, і вони доповнюють один одного.
— Наскільки точна гармата М119?
— Вона справді дуже точна. Траплялося, що снаряди лягали фактично в одну точку. Це залежить і від розрахунку, і від коригування, але сама система дає змогу працювати дуже точно.
— Чи ефективна вона проти укріплень?
— Так, особливо коли використовуємо фугасні боє припаси. Вони добре працюють по бліндажах і польових укріпленнях, можуть серйозно їх руйнувати.
— Якими боєприпасами користуєтеся?
— І західними, й українського виробництва. Наші вже є і поступово вдосконалюються, але закордонні поки що стабільніші за якістю.
— Який вигляд має тиша на позиції? Це відпочинок?
— Ні, це не відпочинок у звичному розумінні. Це швидше пауза в роботі. Ти все одно залишаєшся в напрузі, на зв’язку, постійно чекаєш команди. У будь-який момент усе може початися знову.
— Як організований побут?
— Як можемо, так і організовуємо. У розрахунку є людина, яка відповідає за їжу. Готуємо прості, але нормальні страви: супи, картоплю, борщ.
— Борщ — незмінна класика?
— Абсолютно. І найголовніше — щоб він був гарячий. Гаряча їжа тут дуже підтримує — не тільки фізично, а й морально.
— Чи змінить ситуацію поява «зеленки»?
— Вона, звісно, допомагає маскуванню, але проблема в тому, що вона працює для обох сторін. Тому сказати, що стане легше, — ні. Просто умови зміняться, і доведеться до них знову адаптуватися.
Олександр КІФОРУК,
АрміяInform, онлайн-видання Міноборони
Ми в Google+