Цього тижня після відставки прем’єр-міністра Польщі Беати Шидло уряд країни очолив Матеуш Моравєцький, який досі обіймав посаду міністра фінансів. Йому доведеться піднімати міжнародний авторитет Польщі, яка фактично опинилася в ізоляції після запровадження урядом Шидло суперечливих реформ.
Матеуш Моравєцький, у минулому успішний банкір, який доволі вдало керував ввіреним йому міністерством, має на міжнародній арені чудову репутацію. Оглядачі припускають, що очільник правлячої партії «Право і справедливість» («ПіС») Ярослав Качинський сподівається, що новий прем’єр зможе поліпшити імідж країни, зокрема в європейських інституціях, звідки останнім часом лунала критика на адресу польської влади після спроб реформувати систему юстиції, зокрема Верховний Суд і Національну раду судочинства. Суть цієї реформи полягала в збільшенні впливу правлячої партії на міністерство юстиції та загалом правосуддя на всіх рівнях.
Із приходом до влади в Польщі у 2015 році правої партії «ПіС», українсько-польські відносини значно погіршилися. Оскільки ця політична сила вважає так звану політику історичної пам’яті одним із наріжних каменів своєї платформи, активно спекулюючи розбіжностями в баченні Києвом і Варшавою деяких фактів і подій українсько-польської історії. Останніми місяцями з Варшави на адресу Києва лунали гострі заяви офіційних осіб із цього приводу, а також було укладено так званий заборонний список українських громадських діячів і чиновників, яким заборонено в’їзд до Польщі.
Надії на те, що зміни у вищому керівництві польського уряду можуть розблокувати українсько-польський діалог, у Києві не покладають. Як пояснив старший аналітик групи Geostrategy Сергій Даниленко, експлуатація фактів нашого спільного історичного минулого нинішньою владою Польщі триватиме доти, доки країною керує «Право і справедливість», зокрема її лідер Ярослав Качинський. Проте, попри заяви і суперечки щодо історичних подій минулого, на глобальному політичному рівні Польща й далі залишатиметься близьким і надійним партнером України в Європі. «Ми маємо надто багато спільних інтересів і могутнього спільного ворога — Росію, щоб жертвувати ними заради фактів, об’єктивність яких повинні встановлювати історики», — переконаний експерт.
Ми в Google+