Батьківщиною усіх сортів яблук є Казахстан або гірські райони Китаю. Звідти потім яблука поширилися по Землі через Шовковий шлях. Висновки вчені опубліковані в журналі Nature Communications.

На думку дослідників, саджанці яблунь одомашнили приблизно чотири тисячі років тому. Згідно з давніми грецькими хроніками, ці фруктові дерева «приручив» Олександр Македонський. Він привіз із Согдіани, провінції Перської імперії, перші саджанці карликових яблунь.

До того ж, сучасний генетичний і видовий аналіз вказує на дві можливі прабатьківщини яблук – Туреччину, де сьогодні ростуть дикі родичі яблунь і де спостерігається їхнє максимальне видове різноманіття, і Центральну Азію, де росте прямий предок сучасних культурних сортів цих рослин, яблуня Сіверса.

Вчені вивчили ДНК декількох сучасних сортів яблук і встановили, що їхнью батьківщиною є південний схід Казахстану і північний захід Китаю. Порівнюючи набори дрібних мутацій в генах цих яблук і ДНК їхніх можливих диких родичів, вчені змогли «відновити» геном спільного предка всіх цих сортів фруктів і зрозуміти, що він був більше схожий на яблуню Сіверса з передгір'їв Тянь-Шаню, ніж на турецькі яблуні-дички, які відрізняються вкрай кислими, дрібними і терпкими плодами.

Ключовим чинником в еволюції цих рослин на Заході і Сході, як показав генетичний аналіз, був Шовковий шлях, уздовж якого вони поширювалися разом з торговцями і мандрівниками. Мандрівники їли дикі і перші культивовані сорти яблук, і «засівали» насінням узбіччя тогочасних. Дерева виростали і схрещувалися з місцевими підвидами Malus sylvestris і Malus sieversii, набуваючи нових властивостей.

Завдяки цьому більшість європейських сортів яблук кислі на смак, так як їхній геном має більше сполук ДНК «турецької» Malus sylvestris, ніж «китайської» Malus sieversii, а азіатські сорти, навпаки, є солодкими через відсутність таких сполук. 

Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»