Справедливо заявляючи, що підготовка Росії до анексії Криму й окупації південного сходу України розпочалася задовго до безпосередньої агресії, ми чомусь не хочемо згадувати про жахаючу безпорадність і навіть пряме пособництво ворогові номінально української політичної еліти. І якщо торговельні війни ще можна пояснити неминучими у відносинах будь-яких країн економічними суперечками, то виступ Путіна 4 квітня 2008 року на саміті НАТО в Бухаресті був цілком співзвучний заяві Гітлера 10 лютого 1938 року в рейхстазі, що «Німеччина не може бути байдужою до долі 10 мільйонів німців, що проживають у сусідніх країнах».
Єдина відмінність у тому, що біснуватий фюрер говорив про своїх справжніх одноплемінників, а Путін зі спритністю шулера безкарно збрехав політично толерантним представникам країн НАТО. Зокрема він заявив, що «на Україні одна третина — етнічні росіяни. Із 45 мільйонів осіб, за офіційним переписом, 17 мільйонів росіян. Є регіони, де лише російське населення. Скажімо, у Криму 90 відсотків — це росіяни. На півдні України — лише росіяни».
Однак досить переглянути матеріали поки що єдиного в історії незалежності Всеукраїнського перепису 2001 року, щоб пересвідчитися: тоді кількість населення країни була 48,5 мільйона осіб, а не 45 мільйонів, як збрехав Путін, а росіян серед них налічувалося всього-на-всього 8,3 мільйона осіб, що вдвічі менше, ніж запевняв він учасників Бухарестського саміту НАТО. У підсумку замість «третини етнічних росіян» насправді маємо лише 17,3%, що, як кажуть в Одесі, дві великі різниці.
Не менш цинічна брехня, що 90% населення Криму — росіяни. Насправді їх частка на півострові у 2001 році становила лише 58,5%. Українці були другим за чисельністю народом автономії — майже чверть усього населення (24,4%).
На жаль, сумно, що в українському Криму державною мовою спілкувалося лише 10,1% населення. Однак це ще не означає, що решта жителів півострова російськомовні, бо майже всі кримські татари назвали рідною мову свого народу, частка якого серед населення Криму становила 12,1%.
Стосовно Донецької й Луганської областей, то тут, за даними перепису, 56,9 та 58,0% етнічних українців, а росіяни були лише другою за чисельністю національною меншиною, частка якої становила 38,2 та 39,0% відповідно. На гріх і сором українських політиків, у цих областях рускоязичними визнали себе аж 75 та 69% жителів. Більше того, за роки незалежності їхня кількість не зменшилась, а навіть зросла на 6,5 та 5%.
Отож тотальне насильницьке перетворення українців на нову «історичну спільність — радянський народ», розпочате в СРСР, у самостійній і соборній Україні тільки посилилось, а єдиною відмінністю стала зміна виведеної породи манкуртів із «совєтськіх» у «рускоязичних». А винуватити у цьому потрібно не стільки жертв путінської селекції, скільки наших доморослих політиків.
Саме вони прибрали з паспортів графу про національність, яка нагадувала дітям українців, що вони не росіяни. Ще гіршим злочином стало масове перетворення громадян України на злиденних маргіналів без роду і племені, змушених за безцінь трудитись у рідному краї або їхати на заробітки за кордон.
Натомість олігархічна банда, яку язик не повертається називати «новими українцями», чомусь вважає, що маєтки, палаци на тропічних островах і валютні рахунки за кордоном — гідна заміна зрадженої і проданої ними України.
Ми в Google+