Наземні роботизовані комплекси упевнено називають майбутнім війни, але на практиці, виявляється, все значно складніше: техніка ламається, грузне в чорноземі й часто не витримує першого бою. Про реалії використання наземних платформ на фронті розповідає командир відділення НРК 108 окремого штурмового батальйону «Вовки Да Вінчі» 59 окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка з позивним «Лагідний».

«Да Вінчі» об’єднував патріотів

— Як давно ти у війську і чим зараз займаєшся?

— Мене звати Назар. У війську я з березня 2022 року. Мобілізувався в підрозділ ППО, але взагалі бажав потрапити в батальйон «Вовки Да Вінчі».

Нині я командир відділення наземних роботизованих комплексів, наш підрозділ займається навчанням, інструкторською роботою, а також ми тестуємо різні типи НРК і виходимо на бойові, де безпосередньо виконуємо роботу.

— Розкажи про період служби в підрозділі ППО.

— Я був у мобільній вогневій групі, на той час, 2022 року, в нас були зенітні установки ЗУ-23-2, прийняті на озброєння ще 1960-го, і «газон» — також ще радянського зразка. Ми фактично на звук намагалися вражати ті кляті «шахеди», але навіть за цих умов були підтверджені випадки збиття. 

— Як відбувся твій перехід з ППО до батальйону «Вовки Да Вінчі»? Що тебе спонукало перейти саме сюди?

— Насамперед особистість командира Дмитра Коцюбайла «Да Вінчі» змотивувала мене ще до початку повномасштабного вторгнення. Адже це та людина, яка пройшла добровольцем шлях боротьби з окупантами з 2014-го до 2022 року і воювала не за гроші, а за свою країну.

«Да Вінчі» об’єднував навколо себе патріотів і схожих за духом людей. Мені здавалось, що це потрібно й мені, — саме цей дух бойового братерства з цими людьми, з якими хочу і буду воювати плече до плеча.

Я перевівся ще й за рахунок того, що запрацювала система «Армія+». Першого дня її роботи я одразу подав електронний рапорт, прикріпив відношення. За три дні мені надійшла відповідь, що мій рапорт погоджено, але потім я ще два місяці шукав наказ. «Армія+» таки допомогла, знайшла номер мого наказу. Із цим номером я прийшов у свою стройову частину і з січня 2025 року був у батальйоні «Да Вінчі».

— Чим ти став займатися в новому для себе підрозділі?

— Спершу хотів іти на піхотну посаду, але коли ще шукав можливість переведення, познайомився з майбутнім командиром з позивним «Ябчанка», який спілкувався зі мною на всіх етапах мого переведення. У підрозділі я потрапив у роту вогневої підтримки, працювали на автоматичному станковому гранатометі МК-19, прикривали наших хлопців з піхоти.

— Як відбулося твоє знайомство з наземними роботизованими комплексами? Це було поступово?

— Такої посади, як оператор НРК, тоді ще не було, але мій командир, друг «Ябчанка» активно займався цією справою. Якісь одиничні НРК, зібрані за волонтерські кошти, він випробовував, а коли ми поверталися з позиції, то наполегливо займалися розвитком і вдосконаленням компоненти НРК.

Різноманітні функції НРК

— Пам’ятаєш свій перший бойовий вихід? Які емоції в тебе тоді були?

— Мій найперший бойовий вихід був на покровському напрямку — одразу за тиждень після того, як я перевівся з ППО. Потрібні були люди на позиції, і я пішов, навіть не маючи ніякого розуміння, досвіду, яке піхотне життя на передовій. Нас завезли (тоді така змога ще була) машиною прямо до позиції. Ми вивантажилися, а далі майже тиждень прикривали піхотинців з гранатомета МК-19.

— Я правильно розумію, що тепер НРК допомагають розв’язувати багато логістичних завдань, але цим їхні функції не обмежуються?

— Так, у нас абсолютно різні функції. Ми закриваємо завдання з логістики, працюють НРК-камікадзе, ударні, евакуаційні та інженерні. Цей напрям досить стрімко розвивається, багато нового, і, повірте, ще є над чим працювати та що вдосконалювати.

Наземні роботизовані комплекси досить помітні, не дуже швидкі, є обмеження щодо альтернативи вибору маршрутів руху. Проте мій командир любить казати: «Кожен знищений НРК — це не знищена машина броні і насамперед збережене життя побратима».

— Наскільки НРК стійкі до РЕБ-перешкод, якщо порівняти з FPV-дронами?

— У нас основний зв’язок — Starlink, якого не заглушиш, бо він супутниковий. До того ж є альтернативні системи зв’язку, проте їх вважають запасними, якщо раптом щось піде не за планом з основним, але про них детально розповідати, думаю, не варто.

Тож основний — це Starlink: у нас є відео, керування, і йому не потрібен радіогоризонт.

— Чи були в тебе нестандартні ситуації в роботі з НРК?

— Так, не без цього. Була така цікава ситуація: ми з побратимом з’їхали НРК в танковий рів і пішли його витягувати. Дістали, сіли на нього, поїхали, дорогою забрали ще один пошкоджений НРК. І вже майже на фінішній точці в засідці нас чекав ворожий FPV-ждун. Ми помітили щось підозріле завчасно. Злізли з НРК і пішли подивитися, чи це справді дрон-ждун, бо здалеку не було видно. Аж раптом він злітає просто на нас. Добре, що ворог промахнувся і всі залишилися живими.

— Скільки часу може тривати логістична операція?

— Виконувати будь-яку місію з використанням НРК — це досить довго. Чому? Бо НРК, як ми попередньо говорили, не дуже швидка і недостатньо маневрена техніка. До прикладу, виконання місії — десять кілометрів в один бік займає майже дві години. Оператор сидить на місці, і це досить нудна монотонна робота, проте вона набагато простіша, ніж, скажімо, керувати БпЛА. Адже НРК рухається по землі, і його ніякий вітер не здує тощо. Звісно, є певні труднощі, але саме мікроконтроль, так би мовити, керування тут набагато простіший.

— Розкажи ще про наземні роботизовані комплекси-камікадзе. Коли їх застосовують?

— Зазвичай НРК-камікадзе використовують тоді, коли необхідно знищити якусь ціль, переважно маломобільну, або ворожий бліндаж. Його можна навантажити протитанковими мінами або тротилом чи будь-якою іншою вибухівкою, яка є. НРК під’їжджає у бліндаж, ти замикаєш його плату ініціації, й відбувається підрив.

— А не ефективніше умовно з БпЛА скинути вибухівку з повітря? Бо для НРК це місія в один кінець.

— Розумію, про що ти, але десь БпЛА не може долетіти через ворожий РЕБ або укриття загарбників розташовано так, що з повітря його розібрати складно. А НРК-камікадзе може приїхати і знищити ціль з першої спроби. Якщо ціль того варта, то набагато ефективніше спрацювати роботом, ніж брати штурмом.

— У чому головна проблема використання НРК нині?

— Головна проблема — не кількість, а якість і адаптація до реальних умов. У нас майже 150 різних моделей, але значна частина з них не витримує бойового застосування. Те, що працює на полігоні, часто не працює на фронті: інші ґрунти, погодні умови, навантаження. Наприклад, чорнозем після дощу налипає і просто вбиває ходову. Плюс частина рішень сирі — через швидке виробництво і неякісні комплектуючі.

— Тобто полігонні випробування не дають повної картини?

— Не забуваймо, що полігон — це контрольовані умови. У бою все інакше: триваліша робота, складні маршрути, погодні чинники. У нас траплялося, що НРК ідеально проходив тести, але вже на першому виїзді виходив з ладу наприклад через перегрівання електроніки. Тому реальний тест — це тільки бойове застосування.

Розуміння того, що ти тут потрібен

— Які НРК нині переважають на фронті і чому?

— Приблизно 70% — це логістичні платформи. Вони простіші у виробництві: базова машина, мотор, зв’язок, і тоді НРК може возити вантаж. Бойові модулі складніші й потребують додаткових рішень, тому їх менше.

— Що найчастіше доводиться доопрацьовувати?

— Найбільша проблема — це зв’язок і загальна надійність. Те, що ставлять виробники, часто не витримує реальних умов. Тому ми самі модернізуємо техніку під ті бойові задавдання, які виконуємо: змінюємо електроніку, перевіряємо ходову. Фактично доводимо НРК до робочого стану вже в себе перед їх використанням.

— Чи дослухаються виробники до порад і пропозицій від військових?

—По-різному. Ми регулярно даємо фідбек з фронту: що ламається, що працює, що треба змінити. Більшість виробників справді доопрацьовують свої вироби, і вони стають кращими, але є й ті, хто це ігнорує. Тоді їхню продукцію просто не використовують.

— Як нині відбувається забезпечення НРК?

— Основне забезпечення — державне. 2025 року це було приблизно 95% постачання, але важливу роль відіграють фонди, які допомагають з модернізацією. Плюс підрозділи часто самі визначають, що саме їм потрібно, і закуповують перевірені вироби, наприклад через платформу Міноборони DOT-Chain Defence, яка справді ефективна.

— Якою має бути людина, якщо хоче стати оператором НРК?

— Якщо чесно… Тут усе починається з бажання. Не спробувати, не подивитися, а саме з внутрішнього рішення, що ти тут і це робиш. Бо ж ідеться не про техніку, а про відповідальність та розуміння, де ти і навіщо.

Людина має бути ініціативною. Тут ніхто не стоятиме над тобою і не вестиме за руку. Ти маєш бути готовим постійно вчитися, бо все змінюється дуже швидко. І цікаво, що навіть такі звичні речі, як комп’ютерні ігри, іноді допомагають. Бо це про реакцію, орієнтування, швидкість рішень.

— Що найважче в роботі командира?

— Люди. Точніше, відповідальність за них. За себе — це одне. Ти прийняв рішення — ти відповідаєш, а коли від тебе залежить ще хтось, то це постійно в голові. Ти прораховуєш, хвилюєшся, постійно тримаєш це все на контролі. І це не вимикається, але в нас є розуміння: тут нічого випадкового немає. Якщо ти на цій позиції, то значить, ти це пройшов і довів, тому взаємоповага і довіра дають сили рухатись далі.

— Про що ти мрієш?

— Якщо дуже просто, то… дуже кортить додому. Я не планував цього життя, був звичайною цивільною людиною, а зараз уже п’ятий рік на фронті. І тому закономірно хочеться просто пожити нормально. Пожити без цього постійного фону війни. Без напруги, яка нікуди не зникає ні вдень, ні вночі.

— Чи вдається хоча б періодично трохи видихнути?

— Так, є відпустки по 30 днів на рік, і це справді рятує. Можна змінити обстановку, поїхати кудись, побачити інше життя. Коли я був на морі, то в якийсь момент ловив себе на думці, що ти просто сидиш і нічого не відбувається. І це вже досить дивно, бо ти абсолютно відвик від спокою.

— З огляду на все це ти бачиш себе у війську й далі?

— Якщо чесно, то не знаю. Є частина мене, яка хоче просто повернутися до нормального життя, а є інша, яка розуміє, що тут я ще потрібен. І що я вже в цьому виріс. Тому якщо буде можливість на кшталт демобілізації, я, найімовірніше, повернуся, підписавши контракт.