Завдяки «червоному графу» Олексію Толстому, перу якого належить роман-трилогія «Ходіння по муках», махновський контррозвідник Льова Задов здобув не меншу славу, ніж сам Батька анархістів. Улюблені російсько-українські фрази садиста і ката «Забєрі зюби! А то вірву!» та «Со мной брєхать не надо. Я тєбя буду пітать, а ти мнє будеш отвєчать!» відразу ввійшли до жаргону гопників.

Створений радянськими міфотворцями образ Льови Задова потребує такого самого переосмислення, як нинішні уявлення про роль махновщини в історії УкраїниОднак у створеному з подачі радянських спецслужб образі опереткового Льови Задова насправді дуже мало спільного із реальним прототипом. Більше того, навряд чи Олексій Толстой знав, що талановито зображений ним персонаж перед тим, як опинитись у армії Махна, дослужився до високих посад у Червоній армії, а після розгрому махновщини служив у престижному іноземному відділі НКВС, опікуючись радянською агентурою у Румунії.

Льову Задова насправді звали Лейба Зодов. Народився він у єврейському поселенні Веселому, з якого багатодітні батьки майбутнього чи то махновця, чи то чекіста переїхали до фактично сусіднього Донецька (на той час Юзівки). Тут Лейба Зодов закінчив два класи хедера (на відміну від малоросів, у Російській імперії євреям дозволяли мати національні навчальні заклади) та став Льовою Задовим.

Уже робітником металургійного заводу молодий хлопець приєднався до анархістів та експропріації — так революціонери називали банальні грабунки кас, поштових відділень, банків, і був засуджений до восьми років тюрми. Відсидіти довелось лише половину строку, бо після повалення самодержавства Задова випустили на свободу, як політв’язня.

У рідній Юзівці він змінив прізвище на благозвучніше Зіньковський та розпочав свою стрімку кар’єру. Спочатку став депутатом міської ради Юзівки, потім командиром у Червоній армії, у лавах якої вимушений був втікати аж під Царицин (нинішній Волгоград). Офіційні біографії скромно іменують його військову посаду «начальник штабу боєділянки». Однак, на відміну від рядового червоноармійця, якому платили лише 50 рублів на місяць, оклад Льва Зіньковського становив аж 750 рублів!

Цілком успішний червоний командир чомусь круто змінив долю та, ризикуючи життям, пішов у ворожий тил, де, як нібито ідейний анархіст, опинився у повстанській армії Махна. Нині махновщину старанно героїзують, проте її роль насправді вкрай негативна. Звісно, якщо судити не з точки зору імперських інтересів Росії, де Махно вже став улюбленим героєм телесеріалів, а з погляду становлення УНР.

Не зайве нагадати, що більшовиків аж тричі виганяли із України і двічі вони повертались на її територію фактично завдяки допомозі Махна. Зазвичай згадують лише розгром у 1920 році Врангеля, який, на відміну від своїх попередників, заявляв про право українців на незалежність. Упродовж десятиліть оспівували захоплення Червоною армією Криму, фактично забезпечене силами махновців. За це більшовики «віддячили» підступним розстрілом армії Махна, після чого отаман вимушений був втекти до Румунії.

Однак вперше на службу до червоних отаман перейшов ще у січні 1919 року, а вже влітку саме позиція махновців вирішила долю України. Повсталий проти більшовиків комбриг Григор’єв запропонував Махну спільно битись за волю рідної землі, однак був підступно застрелений на першій спільній нараді. За виявлену тоді вірність Леніну та доблесть махновців у боротьбі проти денікінців вождя анархістів нагородили орденом Червоного прапора під номером 4.

Зрозуміло, що доленосні для України і вкрай потрібні червоним рішення Махно ухвалював не без участі свого найближчого оточення, до якого належав Льова Задов та цілий кагал не менш впливових командирів, які на ділі виявились, як би сказали нині, агентами впливу більшовиків та згодом стали чекістами. Промовистий факт, що навіть начальник штабу махновської армії Віктор Білаш був засуджений лише до трьох років заслання до Казахстану, де офіційно вважався таємним агентом НКВС.

Зачистку вже не потрібних свідків провели під прикриттям великого терору 1937 року. Льва Зіньковського звинуватили у шпигунстві на користь Румунії та Англії і засудили до страти. Однак, на відміну від родин більшості репресованих, які десятиріччями гибіли в ГУЛАГу, дружина Льови Задова вже через рік вийшла на свободу.

Натомість арештована в Німеччині після розгрому Гітлера донька Махна, яка народилась уже в еміграції, отримала аж 5 років заслання лише за те, що «виховувалась у антирадянському дусі».