Площа макухівського сміттєзвалища, яке розташоване біля однойменного села неподалік Полтави на майже 17,5 гектара, щодня туди привозять майже 250 тонн сміття. За 65 років існування на місці колишнього кар’єру утворилася гора спресованого непотребу заввишки 80 метрів, яка щороку просідає приблизно на метр. Можна уявити, скільки в товщі цієї гори накопичилося метану. Його видобувають із глибини звалища і подають на електростанцію, яка потім скидає електроенергію в мережу. Але ще більше там утворюється смороду, адже значна частина гори складається з органічних відходів.

Ще зовсім недавно сморід макухівського звалища у вітряну погоду поширювався навіть до полтавських околиць. Регулярно на звалище виїжджали пожежники гасити самовільні загоряння, витрачаючи пальне, час і бюджетні кошти. А скільки нарікань на адресу Полтавської міської влади надходило від місцевих жителів, яким набрид цей сморід. Вони вимагали від влади вжити невідкладних заходів для розв’язання застарілої проблеми.

Фото надано автором

У цьому році шари непотребу на сміттєзвалищі стали пересипати ґрунтом, який сюди завозять великовантажними автомобілями. Принагідно гору накривають бракованим асфальтобетоном, іншими відходами, що накопичуються під час дорожнього будівництва. Розрівнює масу спеціально придбаний цьогоріч для обслуговування сміттєзвалища новий 17-тонний бульдозер.

Щойно комунальники стали впорядковувати макухівську гору, відразу зникли неприємні запахи, що долинали від сміттє­звалища. Тож можуть, якщо захочуть. Виникає запитання: а чого влада до цього зволікала з упорядкуванням звалища? Мабуть, комусь було вигідно, щоб біля макухівської гори жили безхатченки.

Тепер їх на об’єкті немає, вхід на територію охороняють — там діє пропускний режим. А сортують сміття на звалищі працівники міського КАТП. На спеціальних майданчиках вони пресують відсортовані ПЕТ-пляшки в тюки, перев’язують їх і відправляють у Харків, де продають цю вторсировину місцевому переробному підприємству за ціною 6—11 гривень за кілограм з урахуванням ПДВ. Комунальники рахують прибутки, а жителі навколишніх сіл раді, що їх почули.