Третій рік поспіль Рівненщина збирає небувалі врожаї зернових — понад мільйон тонн. Як для Полісся, погодьтеся, цілком непогано. Та й урожайність цього, як ніколи, сонячного року не підвела: середня — 40,6 центнера з гектара.

— Найвища — традиційно в південних районах, що лежать у лісостеповій зоні: понад 60 центнерів на круг у Млинівському та Радивилівському, — каже директор департаменту агропромислового розвитку Рівненської облдержадміністрації Надія Переходько.

Одне слово, чиновники, а разом з ними й ми, радіємо: колись забутий Богом і людьми край (саме так називали Рівненське Полісся) поволі стає якщо не житницею держави, то таки добряче підставляє плече південним та східним областям. Звісно ж, насамперед завдяки технологіям, які значно підвищують урожайність. Утім, виростити — це лише півсправи. Бо не той хліб, що в полі, а той, що в коморі, стверджує давня народна мудрість. І тут, як кажуть, не посперечаєшся.

Регіональне представництво ПАТ «Аграрний фонд» у Рівненській та Волинській областях проводить форвардні та спотові закупівлі зерна у сільгоспвиробників.

— Якщо у першому випадку держава, по суті, кредитує сільгоспвиробника, то в другому повертає кошти вже за два дні після офіційної закупівлі, — розповідає начальник відділу з роботи в Рівненській та Волинській областях ПАТ «Аграрний фонд» Андрій Логвись. —  Ми працюємо в ринкових цінах, не поступаючись трейдерам чи переробникам, які теж закуповують чималі обсяги зерна. Адже на Рівненщині середньомісячне споживання борошна торік становило 3,5 тисячі тонн — а це немала цифра. У нас склалася успішна співпраця з департаментом АПК облдержадміністрації, який через райдержадміністрації доводить наші пропозиції до місцевих виробників. І ті, хто спробував працювати з нами за державними програмами, як правило, роблять це й надалі.    

Звісно, що Аграрний фонд зберігає закуплене зерно насамперед на потужностях державних підприємств. Радивилівський комбінат хлібопродуктів — одне з них і, до речі, єдине таке державне підприємство в області. Андрій Логвись характеризує його як надійного партнера з гарною діловою репутацією. Це й не дивно: підприємство ось уже незабаром 30 років очолює знаний господар Віктор Железняк. У різні часи і в різних суспільно-економічних формаціях зберігав він зерно для держави. Тож і підприємство переживало різні часи.

— Нині Аграрний фонд забезпечує майже 30% наших обсягів, — каже В. Железняк. — Тобто за великим рахунком дає нам змогу  виживати. Адже часи нині для державних підприємств настали непрості. За добу можемо прийняти і відповідно відвантажити майже 2 тисячі тонн зерна, адже маємо два елеватори та хлібоприймальний пункт.

Тут повністю відмовилися від газу, поставивши міні-котли на дровах, і в такий спосіб зекономили мільйон гривень. Рожева мрія директора — відмовитися від газу ще й на сушінні зерна: адже відходів, які можна спалювати в теплогенераторі, тут вистачає. Ось тільки коштує він три мільйони гривень, а кредиту державне підприємство взяти не може, бо не може дати в заставу майно. Що ж виходить: приватник спокійно бере кредит, модернізується, створює кращі умови і знижує собівартість зберігання зерна, а їм до такого — зась? Тож єдине підприємство на дві області — Рівненську та Житомирську — не має затребуваного часом розвитку через позицію… самої ж держави. А частка газу в собівартості сушіння зерна — 40%.     

Та директор не втрачає надії.

— Торік ми прийняли 97 тисяч тонн зерна, цього року — вже 120, а наступного плануємо 140. Можливо, Украгролізинг дасть нам кредит на теплогенератор, і я зможу зацікавити фермерів, — каже невгамовний Віктор Железняк. — Ми постійно вкладаємо кошти в модернізацію нашого підприємства, яке має репутацію надійного партнера і у виробників, і в держави. І хоч як нам важко, тримаємо найнижчі в області розцінки на зберігання та сушіння зерна.

…У всі часи держава мала стратегічні запаси збіжжя. У непростий нинішній вона, як на мене, просто зобов’язана підтримати ось таких перевірених часом партнерів, як радивилівці. Так, приватні сховища та елеватори сучасніші та технологічні, сюди простіше залучити інвестора. Але в період війни гріх розкидатися такими партнерами: йдеться ж про святе — хліб насущний.