«Месьє, же не манж па сіс жур…» — скульптурний Кіса Вороб’янінов з капелюхом у простягнутій руці застиг біля ресторанчика в Одесі під пильним поглядом такого самого скульптурного Великого комбінатора, який, схоже, придумує 401-й спосіб законного віднімання грошей у громадян. Неможливо пройти повз і не кинути монетку Іполлитові Петровичу — для підтримки затюканого Остапом колишнього ватажка дворянського зібрання. А ще в подяку закладу, який узяв на себе турботу про створення скульптур літературних героїв, які давно вже стали часткою Південної Пальміри. Монетка летить у капелюх — клацає фотоапарат. Знімок на пам’ять. Після нас до бронзового Кіси підходить солідного вигляду дядько — мабуть, теж турист, і підносить над капелюхом 200-гривневу купюру. Ого! Клацає фотоапарат — і… дядько ховає гроші в гаманець. Здалося, що й без того нещасний Кіса ще більше засмутився: «Месьє, же не манж па». Що ж, туристи бувають різними, як і сама Одеса. Однак вони більше звертають увагу на те, що самим одеситам здається звичним.

Так-от, Південна Пальміра нагадує строкату ковдру, пошиту із клаптиків (таку техніку називають печворком). У місті є все: звабливе море з гарячим піском пляжів, затишні ресторанчики і пивнички, серед яких і описаний Купріним «Гамбрінус», відкритий ще наприкінці позаминулого століття, тінистий міський парк, Дерибасівська, інші цікавинки для туристів. Але… Впадає в очі, що ошатно-доглянуті куточки навіть у центрі міста мають вкраплення з жебрацьких обшарпано-облуплених («Месьє, же не манж па…») будинків, далі — хардовий промислово-урбаністичний пейзаж, потім острівок красивих будинків, далі знову промисловий урбанізм, який особливо важко сприймається у спекотні літні дні…

Це як у кожному обласному центрі, однак Одесу ми завжди сприймаємо як місто особливе, з неповторним шармом і колоритом. Місто курортне — і, мабуть, було б правильно, щоб воно повністю, а не печворковою мозаїкою стало таким — по-морському легким і тінисто-зеленим, приємним для сприйняття.

Ні, ми без претензій. Але курорт має відповідати своєму статусові насамперед тому, що так він привабить не лише таких невибагливих відпочивальників, як ми. Тим більше нині, коли путівки у заморські теплі краї для більшості стали фінансово недоступними, а Крим зовсім не вабить з інших причин, решта курортних міст України отримала такий унікальний шанс запопасти в рази більше відпочивальників, ніж раніше. І хоч на курортно-рекламних сайтах Одесу називають одним з найкрасивіших міст країни, на жаль, ми переконалися, що до цього статусу їй ще рости й рости. Точніше, ремонтуватися і впорядковуватися. Хоча потенціал, поза сумнівом, є. Треба тільки дати місту лад.

Щоб відпочивальникам, які цього року відкрили для себе Одесу, захотілося приїхати сюди по незабутні враженнями ще не раз, натомість залишити свої гроші, зробити треба багато. Бо хоч одесити — люди привітні й щирі, цього замало, аби курортники відкрили гаманці. Звичайно для ремонтно-реставраційних робіт грошей треба чимало, сам Кіса («Месьє, же не манж па…») у капелюх стільки не назбирає. Цього літа на морські узбережжя Південної Пальміри, за даними з інтернету, приїхало удвічі більше відпочивальників, ніж торік. Та чи багато виграє від цього місто? Сподіватимемося, щось виграє…