Несподівано, раптово обірвалася життєва дорога українського журналіста, головного редактора  газети Верховної Ради «Голос України» Анатолія Горлова. 32 роки тому в такі самі, як нині, січневі дні вийшов перший номер парламентської газети. Відтоді всі свої творчі сили й неабиякі організаторські здібності він віддав цьому нині широковідомому і популярному в нашій країні виданню: спочатку на посаді першого заступника головного редактора, а з 2002 року — головного редактора. Удостоєний за цю роботу звання заслуженого журналіста України, багатьох нагород, зокрема орденів «За заслуги» III і II ступенів.

Народився Анатолій Горлов у селі Любимівка Запорізької області. Трудовий шлях розпочав на Запорізькому судноремонтному заводі. 1972-го закінчив факультет журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка. У журналістиці працював понад 50 років: редактором у Державному комітеті УРСР з питань телебачення і радіомовлення, РАТАУ, а із грудня 1991-го — в редакції новоствореної тоді газети «Голос України».

Саме в цьому виданні найповніше і найяскравіше розкрився його  професійний талант і якості вмілого й мудрого керівника творчого колективу. Газета завжди на видноті, а надто така, як «Голос України». І в тому, що вона була й залишається на чільному місці в українській періодиці, займає чіткі патріотичні позиції, дорожить своїм авторитетом і підтримує його, велика заслуга, провідна роль її  лідера.

Сторінки газети — це, по суті, щоденний літопис України із часів проголошення її незалежності. А ще редакція «Голосу України» і головний редактор були ініціаторами цілої серії видань з української історії та нинішньої війни, яку розв’язали проти України російські агресори.

Анатолія Горлова шанував не тільки колектив його редакції, а й журналістська спільнота України та її столиці. Він багато років був членом правління Київської організації НСЖУ, наполегливо обстоював права журналістів, виступав проти поспішного і непродуманого роздержавлення періодичної преси.

Він завжди був готовий підтримати кожного, хто потребував допомоги, особливо колег і друзів. І не тільки словами, газетними публікаціями, а й реальними справами й діями. Тому до нього завжди горнулися люди. Доброта, чуйність, щирість,  небагатослівність, непоказна скромність — ці риси людяності в його характері були визначальними.

У нього було дуже багато творчих намірів і планів, зокрема й щодо випуску газети для наших воїнів, які нині перебувають в епіцентрі нав’язаної українцям жахливої війни. Він до останнього свого дня залишався на робочому посту, благословивши у світ номер «Голосу України» за 3 січня. У ніч на цю дату його серце несподівано зупинилося.

Царство Небесне вам, Анатолію Федоровичу. Вічна і світла пам’ять.

Колектив редакції газети «Урядовий кур’єр»,
Київська організація НСЖУ,
друзі, колеги