У неділю ввечері в центрі Донецька елітну житлову багатоповерхівку на вулиці Челюскінців поблизу гастроному «Москва» струснув вибух. Внаслідок цього загинув російський найманець Арсеній Павлов, більше відомий за позивним «Моторола».

Сувора, але справедлива доля розпорядилася так, що кара наздогнала бандита в тісній кабіні ліфта, де, за попередньою версією, спрацював саморобний вибуховий пристрій. Це дуже символічно, оскільки саме завдяки ліфту соціальному він за порівняно короткий строк зробив карколомний підйом із грязі в князі. Ким він був у себе вдома в Росії? Як і безліч учасників війни з Чечнею, опинився на соціальному дні й працював автомийником і, за деякими джерелами, мав проблеми із законом, що й підштовхнули його у 2014 році податися «захищати» Крим, а потім Донбас.

Відтоді цей так званий польовий командир перетворився на аж занадто розкрученого проросійськими ЗМІ «добровольця» й учасника гібридної війни: він отримав звання «Герой ДНР», майже до п’ят обвішав себе іншими нагородами, начепив погони підполковника тощо. До речі, навіть прихильники самопроголошеної «ДНР» дедалі частіше натякали, що образ «Мотороли» дуже гіперболізувала проросійська пропаганда, бо «республіка» потребувала героїв, роль якого йому й дісталася. І як нерідко буває, не обійшлося без зіркової хвороби: наприклад, недавній абориген російського соціального дна якось подарував молодій дружині шикарний автомобіль вартістю майже півмільйона гривень. І це в депресивному Донецьку, де місцеві жителі, яких він буцімто припхався «захищати», у цей самий час шикувалися в довжелезні черги по крупи, олію та консервовану кільку з гуманітарної допомоги чи вистоювали на блокпостах, щоб потрапити на територію України по дешевші продукти чи інші товари.

Та найбільше «прославився» російський найманець не бойовими звитягами (бо чого тільки варті тривалі невдалі атаки його підрозділу на донецький аеропорт), а жорстоким і нелюдським ставленням до українських військовополонених. В одному з інтерв’ю він якось, матюкаючись, спересердя вигукнув, що особисто пристрелив 15 полонених бійців. Бравада нетверезого типа? Нехай так. Але ж є свідки серед уже звільнених з полону військових, які стверджують, що той справді таки отримував садистське задоволення від допитів, знущань і розстрілів беззбройних людей. Принаймні так було із загибеллю полоненого «кіборга» Ігоря Брановицького.

Неважко було передбачити, що в самопроголошеній «ДНР» відповідно відреагували на загибель цієї знакової для них фігури. Біснуватий лідер Олександр Захарченко відразу ж назвав теракт оголошенням війни «республіці» особисто… Президентом України, пообіцявши помститися.

Саме собою, основна версія теракту від ватажків «ДНР» — дії української диверсійно-розвідувальної групи. Як кажуть тепер чимало жителів Донецька, хотілося б у це вірити.

Хоч факти свідчать про інший перебіг подій: замах на відомого польового командира в місті, де панує фобія боротьби з диверсантами, видається чимось нереальним. Адже йдеться про пильну охорону і «підмосковного» елітного будинку, і особисто його вже колишнього бородатого мешканця. За цих умов безперешкодно потрапити до шахти ліфта і прикріпити вибухівку до троса (за попередньою версією, так діяли невідомі) просто неможливо. Якщо, звичайно, це не вчинили свої — ті, хто контролює тут ситуацію і «боротьбу з українськими диверсантами».

Отож, імовірно, розправа над сумнозвісним бойовиком — це продовження подібних випадків, через які пішли в інший світ не менш відомі польові командири й політичні лідери «ДНР» та «ЛНР».

Очевидно одне: персони, які перебувають «під Москвою» (ідеться не тільки про захоплене зайдами житло біля донецького гастроному «Москва»), вже давно приречені. Їх елементарно використали, а тепер горопахи опинилися між двох вогнів — Україна має помститися і обов’язково помститься за тисячі своїх загиблих військових і мирних громадян. А Росії цей відпрацьований матеріал уже не потрібен. І вже не важливо, хто вкоротив віку бойовикові, в якого руки по лікоть у крові українських громадян. Більше цікавить, хто наступний. Але когось тільки цікавить, а когось «підмосковні вечори» дуже лякають: істерія, що здійнялася в «республіці» після загибелі «Мотороли», — найкраще підтвердження цього.