Протягом літа невеликий човен наполегливо рухався на схід через бурхливу Північну Атлантику, поки не наблизився до ірландського узбережжя, де вперше в історії став безпілотним вітрильником, який переплив Атлантичний океан. 26 серпня, через два з половиною місяці після відправлення з канадського острова Ньюфаундленд, човен досяг своєї мети.

Це визначна подія, яка вказує на те, що технологія безпілотних суден досить перспективна. Використання таких суден різко скоротить витрати на дослідження океану, безпеку кордонів і спостереження за океанічними глибинами. Безпілотні човни є частиною більш глобальних планів: створення автономних морських суден, таких як роботизовані пороми, вантажні та контейнерні судна.

«Ми довели, що це можна зробити», – сказав Девід Педді, генеральний директор компанії Offshore Sensing, який створив безпілотні літальні апарати, відомі як Sailbuoys. «Північна Атлантика – одна із найскладніших водних перешкод нашої планети і завершення цього завдання насамперед доводить, що безпілотний вітрильний човен-робот може подолати океан самотужки», – сказав він.

Девід Педді також розповів, що роботизовані вітрильники мають неабиякі переваги. На відміну від дрейфуючих буїв, вони можуть «зупинитися» у вказаному місці, це невеликі за розмірами конструкції, які дешевші, ніж дослідні судна.

Такі вітрильники можуть бути оснащені датчиками для вимірювання хвиль, солоності океану і рівня кисню; ехолотами для пошуку ікри, планктону і косяків риби; передавачами для зв'язку з підводним обладнанням. Їхня ціна всього 150 000 євро (175 000 доларів США) – це вартість оренди дослідного судна протягом декількох днів.

«Великою перевагою є те, що ви можете зібрати дуже багато даних за дуже низькою ціною», – наголосив Девід Педді.

Човни-роботи працюють за аналогічним принципом, що й безпілотні автомобілі. Вони використовують датчики для сканування оточуючого середовища і передають дані в систему штучного інтелекту, який керує транспортним засобом.


Орест ГОРЯНСЬКИЙ
для «Урядового кур’єра»