Майже 200 документів та видань часів комуністично-тоталітарного режиму 1917—1991 років, розсекречених Державною архівною службою України, незабаром будуть доступними для дослідників. За словами очільника установи Анатолія Хромова, деякі з документів можуть навіть стати науковою сенсацією.

Анатолій Хромов переконаний, що певні документи можуть стати науковою сенсацією. Фото Володимира ЗАЇКИ

На пресконференції в Києві він представив монографію — наукове дослідження від 1935 року, яке отримало гриф «Цілком таємно». Документ польською мовою, у ньому йдеться про Організацію Українських Націоналістів на Волині. На думку Анатолія Хромова, дослідникам національної історії стане цікавим список-довідник від 1953 року на членів єврейських «буржуазно-націоналістичних організацій» Закарпаття. Тут відомості про 1600 осіб. Було складено списки 11 000 осіб, але не всі томи збереглися. Представлено два томи списку-довідника від 1946 року, складеного в Києві на членів організацій, яких звинувачували в колабораціонізмі  з окупаційним режимом (гестапо, поліція).

Ще одна велика група розсекречених документів — переліки відомостей, заборонених до оприлюднення, друку, передачі на радіо й телебаченні в різні роки, накази про вилучення з бібліотек і торговельних мереж творів дисидентів, які боролися за незалежність України і проти свавілля радянського режиму: Василя Стуса, Василя Чорновола, Івана Дзюби.       

«Найкраща пам’ять про жертв репресій — доступ до документів і право нащадків або репресованих осіб, які живі, дізнатися правду, задокументовану в державних архівах», — переконаний очільник Державної архівної служби України. 

Він розповів, що після здобуття Україною незалежності їй у спадок залишилися архіви УРСР, де, за оцінкою істориків і дослідників, засекречених документів було майже 50%. Орган управління архівами одним з основних завдань визначив розсекречування документів. 

Перші кроки було зроблено в перші дні незалежності. 27 серпня 1991 року вирішено передати до державного архіву всі партійні архіви — це понад 11 мільйонів справ з обмеженим доступом і 32 тисячі фотографій. У вересні всі архіви КДБ також передано до державних архівів. І у 2010 році засекречених документів було вже менш як 1%.

Фото Володимира ЗАЇКИ

«Із 2015 року, коли ухвалили декомунізаційні закони, зокрема про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років, остаточно закріплено, що документи визначених органів відкриті,  радянські грифи обмеження не тотожні українським грифам секретності. Тобто секрети Радянського Союзу не є секретами незалежної України. А наприклад Росія й надалі зберігає такі документи в державній таємниці», — зауважив Анатолій Хромов. 

Він додав, що у 2018 році Україну визнано лідером серед пострадянських країн  в частині доступу до документів СРСР. «Але важливий аспект інтелектуального доступу: неможливо знайти документ, якщо не знати, де його шукати. Для цього Державна архівна служба займалася видавничими проєктами, зокрема було видано 30 збірників книг пам’яті з тематики Голодомору, аби зафіксувати жертв одного зі злочинів комуністично-тоталітарного режиму — штучного голоду. Було створено міжархівний довідник-реєстр розсекречених архівних фондів. Досі в областях видають  біографічні покажчики жертв періоду великого терору. Нині працюємо над базою даних «Мартиролог»: на сайті розмістять онлайн-базу, де можна буде перевірити за прізвищем, датою народження, чи є документи про репресії людини або її родичів, у якому архіві вони зберігаються», — резюмував Анатолій Хромов. 

ФОТОРЕПОРТАЖ

 Відділ новин
«Урядового кур’єра»