ТАК ТРИМАТИ. Низка розробок запорізьких фахівців з відновлювальної хірургії щонайменше на 20 років випередила західних колег.
— Уже можу ворушити пальцями — лікарі дозволили, — сповнений оптимізму Євген Ворушило з Мелітополя, хоч трохи й ніяковіє від моїх запитань, адже до цього ніколи не зустрічався із представниками ЗМІ. — Та й не про мене вам слід писати, а про наших лікарів, які насправді здійснили неможливе — врятували мені руку! Це був нещасний випадок. Я розпилював дошки, щоб укріпити сходи на веранді свого приватного будинку. Взяв одну з них і, повертаючись до верстата, спіткнувся — так права рука і потрапила під пилу. Свідомість не втратив, покликав сусіда. Він викликав швидку і зробив усе, як його навчили по телефону, щоб зберегти відрізану руку. А вже за кілька годин я був у Запорізькому міжрегіональному центрі мікрохірургії кісток і суглобів.
Все, що відбувалося потім, Євген Ворушило також пам’ятає до дрібниць, бо операцію робили не під загальним наркозом, а із застосуванням провідникової анестезії.
— Пацієнт спілкувався з нами на хірургічному столі, — підтверджує провідний спеціаліст служби хірургії кисті центру Микола Краснопьоров. Саме він очолив хірургічну бригаду, що врятувала руку мелітопольця. У складі бригади працювали також хірурги Валерій Шматко і Костянтин Костенко. — Ситуація була дуже складною, тому кожний свій крок ми з ним узгоджували.
За словами Миколи Михайловича, справа ускладнилася тим, що рука була відтята на рівні верхньої третини передпліччя — отже величезний масив тканини був позбавлений кровообігу, а врятувати руку можна було лише за умови його відновлення. У той самий момент у від’єднаній частині вже розпочався процес розкладу тканин, тож утворилася достатня кількість токсичних речовин, які відновлений кровообіг заніс би в організм — тоді смерть.
— Про всі ці ризики ми розповіли пацієнту, — сказав мені Микола Краснопьоров. — Але Євген Борисович наполіг на операції. Його впевненість додала нам наснаги. Хоч часу було обмаль — ми мали всього приблизно 5 годин, щоб включити від’єднаний сегмент у кровообіг. А треба було виконати філігранну роботу — зшити всі розірвані нерви, великі і дрібні судини. І ми встигли! Щойно відновили кровопостачання, рука просто на наших очах набула рожевого кольору, долоня потеплішала.
Слід зазначити, що хороших результатів у Запорізькому міжрегіональному центрі відновлювальної хірургії кісток і суглобів, який вже кілька десятиліть поспіль очолює відомий ортопед-травматолог Ігор Руденко, чимало.
— На щастя, трагічні випадки, коли люди через необачність позбавляють себе кінцівок, трапляються не часто, — розповідає керівник центру. — Останній зафіксували торік. Тоді молодому парубку на підприємстві кисть відрубало шифером, який впав з даху. Нині він повернувся до повноцінного життя.
Втім, у Запоріжжі вміють не тільки майстерно пришивати кінцівки. Центр загалом спеціалізується на відновлювальній ортопедії. З 1997 року на його базі працює регіональний центр ендопротезування. Місцеві ортопеди дали світу чимало власних наукових розробок щодо вдосконалення конструкцій штучних колінного, тазостегнового, плечового суглобів.
— Щодо інновацій в ортопедії, то запорізькі фахівці — одні з кращих в Україні, а Україна, відповідно, попереду всієї планети. Я не жартую, — каже Ігор Руденко. — У низці своїх розробок ми щонайменше на 20 років випередили західних колег. Скажімо, ще в 1985 році запропонували власні розробки щодо вдосконалення поверхневого шару штучних суглобів. До цього часу мінімум 4 з них зберігають значення світової інновації. На жаль, вітчизняні промислові технології ще не дають змоги нам їх реалізувати.