У Бережанському краєзнавчому музеї, що на Тернопіллі, виставили бідон з-під молока. Понад 60 років він пролежав у землі. Цей бідон добряче взявся іржею, але зберіг документи національно-визвольного руху, а отже, правду української борні.

Його четверо жителів села Куропатники знайшли торішнього березня в лісі, оповитому повстанською славою. Знахідку передали в Центр досліджень визвольного руху. За словами керівника архіву установи Андрія Усача, можна твердити про шість тисяч документів. Їхню цілковиту реставрацію обіцяють закінчити до кінця цього року. Нині відновили лише 15% матеріалів, які одразу описують та переводять в електронний формат, аби згодом розмістити в Інтернеті.

У цій посудині підпільники заховали документи референтури Служби безпеки ОУН Бережанського надрайону за другу половину 1940-х — початок 1950-х років. У них розповідається зокрема про боротьбу повстанців з радянськими органами держбезпеки та більшовицькою агентурою. Є протоколи допитів, у тому числі й кримінальних злочинців.

Старший науковий співробітник Бережанського краєзнавчого музею Микола Проців показує бідон, що став своєрідним архівом для зберігання документів українських повстанців. Фото автора

Велике зацікавлення дослідників викликав і часопис «Шевченківець» 1947 року. Як каже Андрій Усач, це перший і, очевидно, єдиний випуск цього журналу. Зібрано тут і відомості про загиблих героїв-повстанців.

Понад сто некрологів збереглися й в іншому бідоні. Примітно, що його знайшли на лісовому масиві цього року в сусідньому Козівському районі. Матеріали стосуються діяльності Бережанського надрайону ОУН.

Дослідники отримали масив документів, що відображають боротьбу українців на окремо взятій території. Щоправда, архівних документів у «козівському» бідоні заховали значно менше, ніж у «бережанському», але теж важливих. Цікаво, що хтось їх ретельно посортував, пронумерував, акуратно склав у бляшану посудину. Вони й краще збереглися.

У цьому металевому сховку була і суто внутрішня документація Служби безпеки ОУН: звіти, накази, протоколи допитів, картотека агентів тощо. Документи створені впродовж 1945—1949 років. Є кілька видань, які побачили світ у Польщі в міжвоєння й розповідають зокрема про українського громадського та політичного діяча Михайла Грушевського, команданта Українських Січових Стрільців, а згодом головнокомандувача Української Галицької армії генерала-четара Мирона Тарнавського.

Останнім часом на Тернопільщині дедалі частіше з’являються повідомлення про знайдення в бідонах документів українського опору. Скажімо, торішнього квітня в Шумському районі теж пощастило дістати з-під землі металевий сховок. Як твердять дослідники, його 1951 року закопали підпільники під час відступу. Знайдений архів містив майже 250 матеріалів другої половини 1940-х. А ось у селі Біла Чортківського району три роки тому бідон вдалося знайти за допомогою металошукача — дехто з жителів знав, де саме повстанці сховали документи.

Про закопаний повстанський архів у с. Озерна Зборівського району вирішив розповісти односельцям і Софрон Кутний. Щоправда, таємницю він розкрив аж 2004 року. Це стало сенсацією. В історію він увійшов як «озернянський архів». Майже чотири тисячі різних матеріалів підпільники спресували в нього. Нині ці документи — у фондах Державного архіву Тернопільської області. Багато з них було оприлюднено в «Літописі УПА» — серії книг, де публікують матеріали з історії української борні.

Андрій Усач припускає: «бідонні» архіви знаходять найбільше саме на Тернопіллі тому, що в 1940-х там діяв керівник СБ ОУН генерал безпеки УПА Микола Арсенич. Очевидно, він серйозно ставився до зберігання документів українського опору.