ПОГЛЯД. Рішення центральної влади не об’єднало управлінців.
 

Тріскучі морози та привид грипу — це дуже неприємно, однак українське суспільство може опинитися перед ще загрозливішою напастю. В усякому разі, як вважають аналітики, тенденції цієї «зарази» стають дедалі чіткішими. До речі, абсурд у тому, що січневі холоди не заморозили явища, а, навпаки, істотно проявили його.

А прадавня біда українська відома. Її на сучасний лад можна назвати «синдромом удільних князівств». Хоч як стражденно ми щораз його переживали у вигляді татаро-монгольського іга чи Руїни, висновків не робимо. Істинно кажуть: історія нас вчить лише того, що історія не вчить нас нічого.

Власне, цими двома абзацами я передав висловлену в пресі думку відомого українського політолога, а також радника Президента України Дмитра Видріна. Він неодноразово публічно виступав проти згаданого синдрому, критикував «містечкову плутократію». Нинішнє свавілля багатьох місцевих князьків сучасного розливу в питанні тарифів на комунальні послуги знов обурило аналітика.

«Заклик уряду не підвищувати тарифи в нинішніх складних умовах мав би збурити хвилю одностайного схвалення на місцях, — сказав Дмитро Гнатович кореспонденту «Урядового кур’єра». —  Однак місцеве чиновництво, ризикуючи навіть викликати протести людей, чомусь зрозуміло це як команду до різкого (подекуди на 300%!) підвищення платежів. Не потрібно робити якихось глибоких досліджень, щоб виснувати: «удільні князьки» піднімають голови. Така думка, на жаль, напрошується не лише після тарифного протистояння. Інші соціальні питання, які центральна влада пропонує пом’якшити, місцеві проводирі сприймають, даруйте, із сичанням. Коли їм вказують на не підкріплені розрахунками дії, вони кивають на знак згоди, однак кулуарні коментарі їхні свідчать не про розуміння ситуації, а про непримиренність».

На наше запитання, чи має право на життя інша версія, а саме що так чиновницька братія філігранно вибиває нові бюджетні кошти на латання дірок, зокрема і в сфері ЖКГ, пан Видрін відповів, що вона малоймовірна. «Коли проблеми окремо взятого будинку вирішуються лише після втручання уряду, то це означає одне: повну відсутність системного підходу до розв’язання наболілих проблем. Разом з іншими нестиковками це дає привід говорити про погану якість, зокрема не труб, колекторів чи котелень, а недостатні кондиції місцевих керівників, — сказав політолог, додавши: — Та й як можна домогтися фінансових гостинців, якщо після рішення центральної влади на місцях роблять усе з точністю до навпаки? Прем’єр-міністр просить кинути всі резерви на соціалку, на максимальне сприяння малому бізнесу, а з регіонів — нові зойки: беруть ще більше! Той, хто хоче зробити щось достойне, так не поводиться».