Віктор ШПАК,
«Урядовий кур’єр»

«Громадянка Росії намагалась перевезти через кордон старовинні церковні книги» – так озаглавили цю новину переважна більшість інформаційних сайтів. Можна було зопалу вирішити, що прикордонники із митниками зірвали чергову спробу емісарів «руського міра» викрасти із нашої країни безцінні культурні реліквії.

Однак на тих, хто не обмежився прочитанням тільки заголовку, очікував шок. Виявляється, 82-річна черниця не вивозила, а ввозила до України чотири книги 1892-1905 років видання. Вони швидше духовно-релігійного, ніж церковного змісту: «О детстве святого Ионна Златоустого», «Добротолюбие», «Пути провидения. Повесть из времен Константина Великого» і «Руководство» по вивчення написаного нашим земляком Дмитром Ростовським «Житія святих».

Звісно, що ці книги представляють певну культурну цінність як антикварні видання, однак явно не тягнуть на статус реліквій. У родинах віруючих аналогічні видання, що перейшли у спадок від прадідусів і прабабусь, не рідкість і є швидше родинним, ніж історичним скарбом. Цілком вірогідно, що старенька монашка, яка на початку лютого ц. р. перетинала білорусько-український кордон в автомобілі на митному посту «Овруч», не знала, що книги потрібно задекларувати. Та якби вона навіть зробила би це, не обійшлося без проблем. Навряд чи у жінки були документи, що підтверджували право власності на згадувані видання і дозвіл офіційних органів Росії на вивезення культурних цінностей до України.

Без цього перетин українського кордону не дозволений, а тому старовинні книги у будь-якому випадку підлягали вилученню. Отож у пильного митника, який при огляді автомобіля наткнувся на заборонені речі, не було іншого виходу, ніж скласти протокол, хоча, погодьтесь, одна справа, коли культурні цінності вивозять, і зовсім інша, коли ввозять до нашої країни!

Парадокс у тому, що, на відміну від країн Західної Європи, в СРСР за зберігання виданих ще у царські часи книг можна було поплатись не тільки свободою, а й життям. Отож афішувати своє право власності ніхто не поспішав, а нині його вже нічим підтвердити. Натомість на сьогодні у нас чомусь значно суворіші, ніж у ліберальній Європі, правила не тільки вивезення, а й ввезення старовинних і антикварних предметів. Причому навіть тих, що завідомо не є національним скарбом. Хоча ситуація, коли колекціонеру чи, як у згадуваному випадку, старенькій віруючій жінці доводиться більше боятись контролю на в’їзді до України, ніж на виїзді із Росії, навряд чи є правильною.