Нині в полях уже холодно, та військові кажуть, що негоди вони не бояться: мають теплий одяг і утеплені бліндажі, пічки для опалення та засоби для приготування їжі. Нині, поки тримається суха погода, воїни прокопують дренажні канави, прокладають дошки в місцях, де може накопичуватися вода під час осінніх дощів. «У нас все є, а чого немає — збудуємо», — кажуть бійці, і на підкріплення власних слів показують, як зручно та затишно вони облаштувались тут, в умовах просторого українського степу...

Довгими окопами крокуємо вслід за головним сержантом взводу Юрієм  до бліндажа. Окоп звивається дивовижним змієм, що наче прогриз собі шлях в скам’янілому від посухи глинистому ґрунті. За одним з численних поворотів — вхід в бліндаж. Довгий коридор веде під землю, де в затишку та безпеці облаштували своє житло наші захисники. 

— Ось наша пічка, про яку я вам розповідав, — з гордістю демонструє нам Юрій головний елемент солдатського житла. — Нею обігріваємося, на ній гріємо воду, чай, усе що треба. 

Стіни бліндажа обтягнені фольгоізолом (фольга з тепловодоізоляційним шаром). Цей матеріал зберігає й земляні стіни від осипання, і тепло. До речі, пацюки його не дуже люблять, на відміну від целофанової плівки, яку гризуть залюбки, аж прицмокуючи. Вздовж стін — ліжка, або краще сказати, окремі кубрики: над кожним полички для різних потрібних речей, в кожному електрична розетка для заряджання телефона та рації. В кутку бліндажа — невеличка кладовка, де бійці зберігають особисті речі та продукти.

— Ось так і живемо, — підсумовує Юра, і ми рушаємо до іншого бліндажа. Тут уже естафету екскурсовода приймає інший воїн — Андрій. 

В його кубрику на стінах — образок Божої Матері та дитячий малюнок Тризуба. На поличці — паперові пакети з фруктовим соком. «Нам видають на тиждень», — пояснює юнак. На столі, коло чайника та пачки печива — великий яскравий апельсин.

— Звідки це у вас? – дивуємось. — Апельсин у чистім полі???

— Ось вітамінчиків нам видали, — сміються військові. 

Попід стелею помічаємо ялинкову гірлянду, що привітно блимає різнокольоровими вогниками.

— Не рано Новий рік святкувати зібрались? — питаємо.

Хлопці регочуть:

— Та ні, це у нас таке нічне освітлення. Електрики тягне мало, а світла дає достатньо, щоб не зашпортатись вночі у бліндажі. 

Надворі коло входу сушаться футболки кольору оливи, зелені шкарпетки з чорним написом «ЗСУ». «Тут ми перемо натільну білизну, а щось цупкіше — то вже краще пральною машиною, на КСП роти», — пояснюють бійці.

Оглянувши побут, який облаштували собі військові, за кількасот метрів від ворога, не можемо втриматись від питання: «Хлопці, може, вам щось привезти? Що вам потрібно?».

Бійці знизують плечима, замислюються на мить.

— Та хтозна… Наче все є. А як чогось не вистачить — зробимо, збудуємо. Працювати в нас є кому.