У родовому містечку гетьмана Івана Виговського — Руді, що на Львівщині, є чудовий музей славетному полководцеві. Гетьман знаменитий зокрема тим, що 1659 року здобув блискучу перемогу під Конотопом над 100-тисячною російською армією. Життя Виговського — бурхливий потік злетів та падінь, перемог та поразок, мудрих рішень та грубезних помилок. Яскрава, непересічна, знакова в історії України постать варта, попри свою суперечливість, і музею, і квітів на могилі. Але якщо музей ви так само, як і я свого часу, можете за бажання відвідати, то покласти квіти — не вийде. Ні співробітники цього закладу, ні будь-хто інший не скажуть вам, де могила полководця. Бо місце його поховання досі не знайдено. 

Соборність України — це єдність усіх українців навколо головних ідей нашого майбутнього. Це неподільність наших земель: від Києва до Севастополя, від Донецька до Львова. Російська окупація недовговічна. Це агонія імперії, яка не має ні історичної, ні політичної перспективи. Водночас ці страшні події переконали: нас не зламати, ми сильні і здатні рухатися вперед, очищуючись від корупційних нашарувань. Ми як ніколи відчуваємо єдину державу, бо самі творимо її. 

Третій день перебування Президента Петра Порошенка у Давосі запам’ятався його зустріччю з Генеральним секретарем ООН Антоніо Гутеррешем. Цю посаду він обіймає недовго. Однак це не завадило главі держави говорити про потребу обстоювати базові цілі й принципи Статуту ООН. Антоніо Гутерреш, ще перебуваючи на посаді Верховного комісара ООН з питань біженців, опікувався внутрішньо переміщеними особами з Донбасу та Криму. Тому співрозмовники без зайвих відступів обговорили саме перспективи подальшої взаємодії у межах ООН. Тут переважно враховуватимуть позицію України під час її головування в Раді безпеки ООН з лютого 2017 року. Під час розмови Петро Порошенко закликав Генсека ООН звернути більшу увагу на порушення прав людини в окупованих Криму та частині Донбасу. Окремо надано інформацію щодо позову проти Росії до Міжнародного суду ООН. 

Півроку тому «Урядовий кур’єр» уже розповідав про те, як за ініціативи Всеукраїнського об’єднання учасників АТО «Українці — разом!» й за підтримки Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників АТО й вітчизняного бізнесу стартувала програма соціально-правового забезпечення учасників бойових дій, презентована як «Соціальна картка учасників АТО». («Допомога для справжніх героїв», «УК» від 14 квітня 2016 р.). Ця картка дає змогу її власнику, демобілізованому воїну, отримувати безоплатну правову, медичну й психологічну допомогу за місцем проживання. А також право на безоплатний проїзд у громадському транспорті, отримання знижки до 10% у певних торговельних мережах по всій Україні та на купівлю пального на заправках. 

Ці дорожні нотатки написано, звичайно, коли вже опинився на українській землі. Після новорічних канікул, які провів у колись рідному домі, в колі друзів і родичів, які змушені жити в самопроголошеній республіці. Отже, ситі та п’янкі святкові дні  минули  у суцільних відвертих дискусіях щодо болючого для усіх  нинішнього і майбутнього життя. А на деякі запитання відповіді я  шукаю  і нині.

Мільйони квадратних метрів, мільярди інвестицій і жодної соціальної відповідальності. Будувати в Києві вигідно: малюєш гарний план майбутнього мікрорайону (звісно ж, із садочком, школою, стадіоном, паркінгом), збираєш гроші з інвесторів — і за роботу. Та коли житло побудовано, буває, забудовник наче забуває про соціальну відповідальність, а влада, здається, вдає, що нічого не помічає. Як змусити владу відповідати за її слова, знають мешканці 20-го мікрорайону (ЖК «Милославичі») столичної Троєщини. 

Розквіт творчої діяльності Володимира Рунчака припадає на наш час. Він лауреат багатьох міжнародних композиторських конкурсів, творить музику для симфонічного й камерного оркестрів, малих ансамблів, хорів і солістів, має велику диригентську практику. Не менш плідна його організаторська діяльність із проведення міжнародних і всеукраїнських фестивалів, традиційних багаторічних концертів у багатьох музичних центрах країни та за кордоном. Сьогодні митець — гість «УК».  

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Донбасівський сад Гетсиманський

Єврейський очільник українських письменників

 Півроку незалежності під червоним стягом

Останнім часом всі, кому не ліньки, сварять нашу медицину. На жаль, серед ескулапів багато нечесних працівників, яких єдине що цікавить — нажива. Саме вони виписують купу дорогущих ліків і радять купувати їх лише у певній аптеці. Адже від цього матимуть грошовий зиск. Є й ті, хто, мабуть, погано вчився, тому лікує абияк. Проте є й лікарі, які чесно виконують свою роботу, і їм украй образливо, що їх прирівнюють до нечесних або не дуже фахових. 

Між нашими народами — довгі роки спільної історії, вписаної в контексти тих чи тих епох. Ми ворогували і підтримували одне одного, укладали союзи і порушували їх. Але все те — в минулому. Значно ближче в пам’яті події нашого недавнього спільного совкового життя, коли один народ намагалися знищити у сибірських концтаборах чи заморити голодом, а другий — вирвати з корінням, позбавивши батьківщини. Але його душа жила і серце билося, а пам’ять живила мрію про повернення. І вони приїхали — вже в український Крим. Це стало новою сторінкою в житті кримських татар, теж непростою, але однозначно кращою, ніж було до того. Хоч знову треба було доводити системі своє право на гідне місце в цьому життя, і тут ми були єдині — два народи на рідній землі. А в тому, чому це право кримських татар не було оформлено документально, неабияку роль відіграла все та ж лиха зажерлива сусідка зі схибленим уявленням про світоустрій.