Було б сумно жити, коли б не соціологи зі своїми дослідженнями. Останнє на часі не так розвеселило громадськість, як ще раз вказало нам на невиліковну суспільну виразку з глибокими метастазами, ім'я якій - корупція. 

Щороку у травні у насособливе, не схоже на інші свято - День Перемоги. Не можемо не відзначати - занадто дорогою ціною далася українському народові вікопомна страшна війна 1941-1945 рр. Саме тому перемога над фашистами не щезне з людської пам'яті, бо йдеться про великий подвиг і велику трагедію... І хоча до Великої Вітчизняної можна ставитися по-різному, забути полеглих у боях заради життя і щастя інших не маємо права.

Весну 1987 року чекали з побоюванням. Пам'ятаю, мало не щодня читачі телефонували в "Київську правду" (де я тоді працював), питали, чи не готуватися до нової біди. Підстава для тривоги була дуже серйозного: снігу випало забагато, тож можливий паводок міг принести неприємності. Якщо на побутовому рівні їх лише активно обговорювали, то спеціалісти робили все можливе (а часто й неможливе), аби запобігти загостренню трагедії. Чимало клопоту завдавала на перший погляд тиха й сумирна річка Уж. На одній з дільниць біля неї, де працювали меліоратори, багатотонний трактор захитався, а потім швидко почав тонути. Водій ледве встиг вискочити.

Що-що, а спадкоємність влади, точніше окремих її представників у морській столиці України, напевне, все-таки існує. Вона прослідковується безперечно і в тому, що морське узбережжя Одеси нагадує шагреневу шкіру, яка для мешканців та гостей міста зменшується щорічно прямо на очах. При будь-якій владі. Однак цього разу мова піде про різновид "спадкоємності", яка вкотре поставила на межу виживання великий колектив людей у білих халатах. Протягом тривалого часу вони змушені не лише хворих лікувати, оперувати, а ще й відстоювати своє право на працю.

Знімімо головні убори. Вклонімось. Без зайвих слів, без театральних жестів. Так, щоб серцем зігріти серця. Пробудімо в очах якщо не радість, то хоча б надію. Перед нами - Великомучениці. Чорнобильські вдови. Більшість з них втратили свою половинку у розквіті сил. Коли багато хотілось і моглось, любилось і здавалось, що щастю не буде кінця, а радості додаватиметься. Хто мріяв про дітей, а хто - уже й про онуків. В одну мить усе обірвалось. Вони, не показуючи відчаю на людях, а вночі, зарившись у подушку, щоб рідні не чули плачу, плакали, проливали ріки сліз. А життя тривало. І вони мали бути на висоті, хоча й залишились на одному крилі. І лише вони, жінки, які випили чашу горя сповна, знають, як це важко. 

Те, що часи отримання безплатного житла минули безповоротно, здається, усвідомили всі. Нині для черговиків пропонується інша схема покращення квартирних умов - програма "Доступне житло". Тут частину коштів доведеться сплачувати зі своєї кишені. Та чи значно вона зменшить кількість сімей, що стоять на квартирному обліку? 

Вибух з руйнуванням ядерного реактора, його важкі наслідки спричинили значні екологічні, медичні, економічні і моральні проблеми. Поряд з цим, Чорнобиль - це не лише велика трагедія, а й символ безмежної мужності та героїзму багатьох тисяч людей, наших співвітчизників. 

Напередодні робочої поїздки Віктора Януковича, який приїхав на заходи, присвячені 90-річчю Георгія Берегового, тут зарясніли білборди "Донеччина вітає Президента України". А перед цим у Донецьку приземлилися "зоряні брати" легендарного космонавта: двічі Герой Радянського Союзу Олексій Леонов, Герой Радянського Союзу, уродженець Донеччини Олександр Волков та його син - Герой Росії Сергій Волков. Цікаво, що підкорювачі космосу, які прибули вшанувати пам'ять свого побратима, мали ще одну мету. Як зізнався Олексій Леонов, зараз готується черговий політ молодшого Волкова в космос і, за давньою традицією, перед далекою і важкою дорогою потрібно побувати на рідній землі. 

Традиції великоднього прикрашання осель - не такі "обов'язкові", як різдвяні. Як звичайно, тут усе залежить від уподобань та смаку господарів. Останнім часом зарубіжна мода "дострибала" до нас у вигляді пасхальних зайців, яких дедалі охочіше купують і ставлять чи то на видному місці у квартирі, чи то й на святковий стіл. Однак наших, українських, традицій прикрашання житла теж не бракує. Етнограф Володимир Щібря розповідає, що здавна головною ознакою Великодня була чистота помешкання. Заздалегідь кожна господиня турбувалась про те, щоб обов'язково навести у хаті порядок. Потрібно було зняти зі стін і попрати рушники, скатертини, рядна. А потім побілити хату і повішати чисті рушники на стіни. На Полтавщині у піст вішали "білі" рушники, тобто з вишивкою мереживом білим кольором. А вже перед Великоднем їх міняли на вишивки в червоних або червоно-чорних барвах. 

Село Руднєве Путивльського району (історична назва Берюх) засноване в другій половині ХVІ століття. Сьогодні на території населеного пункту проживають 676 селян, тут створені належні умови для роботи, освіти, культури, побуту.