Статті

Марина Алексєєва, відоміша широкому читацькому загалу як автор популярних детективів про міліцію сусідньої держави Олександра Мариніна, народилася в українському Львові. Щоправда, її батька-військового перевели туди на роботу після Другої світової війни. Та вочевидь згадки про дні золотої юності на площі Ринок та ще ностальгія за інтелігентною київською аудиторією, яка всупереч логіці нашого часу продовжує читати книжки, і привели московську письменницю до нашої столиці. Одна з двох щедро проанонсованих зустрічей пройшла в книгарні, в якій впадає в око засилля на полицях новинок чужомовної літератури, а українською хіба що можна прочитати назви тематичних відділів. Утім, мова не про те.  

Торішнього літа депутати обласної ради погодили видачу спецдозволів на користування надрами із покладами ільменітових руд дочірньому підприємству «Житомирбуррозвідка» державної Національної акціонерної компанії «Надра України». Відразу знайшлися критики цього рішення, які на хвилі передвиборної боротьби за депутатські мандати до Верховної Ради закликали земляків «захистити Полісся від титанової навали». Мовляв, видобуток ільменіту, що є сировиною для виробництва титану, завдає непоправної шкоди довкіллю. Тож території, відведені для освоєння кількох нових родовищ, неминуче перетворяться у мертву пустелю з «місячними» ландшафтами на місці зелених лісів і чистих річок.  

В одному важливому державному управлінні зібралася тьма-тьмуща важливих державних діячів. Більша частина їх прикотила з районів. Почалася нарада. Спочатку виступив головний діяч. Читав доповідь старанно, з почуттям, з дотриманням розділових знаків і логічних наголосів, похвалившись здобутками і окресливши плани на майбутнє. Далі настав час обговорення. Тут уже почали виходити прибульці з районів, теж читаючи заздалегідь написані аркуші у формі звіту про виконання і перевиконання планів. Читали з різною швидкістю — одні бадьоро, інші хвилюючись і затинаючись. Як наслідок, таки відчутно перебрали час. «Давайте коротше!» — запропонували черговому «мученику трибуни». 

Відповідно до статей 92, 123 і 149 Земельного кодексу України надати дозвіл Гетьманському національному природному парку на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 1 952,6 гектара (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебувають у постійному користуванні державних підприємств “Великописарівський агролісгосп”, “Тростянецьке лісове господарство”, Охтирського дочірнього агролісогосподарського підприємства “Охтирський агролісгосп”, Тростянецького дочірнього агролісогосподарського підприємства “Тростянецький агролісгосп”, згідно з додатком, розташованих на території Великописарівського, Охтирського та Тростянецького районів Сумської області, з подальшим наданням їх зазначеному парку у постійне користування для забезпечення його функціонування.  

Колись славнозвісна «Литературная газета» на своїй «дванадцятистільцевій» шпальті видрукувала таку сентенцію: мовляв, автомобіль у приватній власності не розкіш, розкіш — гараж для нього. Попри всю іронічність цього вислову, в часи тотального дефіциту і на прозаїчніші за авто речі частка істини в цьому була. Причому не така вже й мала, адже придбати «стайню» для свого залізного коня і тоді було не менш фантастично, ніж купівля «Москвича» чи «Жигулів». Утім, якось викручувалися.  

Робоча поїздка на Вінниччину Президента Віктора Януковича розпочалася в смт Турбів. Там глава держави відвідав завод з виробництва паливних гранул ТОВ «Він-пелета». По завершенні огляду першої виробничої лінії заводу та ознайомлення із сучасним обладнанням і новітніми технологіями виробництва пелетів глава держави наголосив на необхідності створення в країні умов для виробництва альтернативних видів палива і використання їх зокрема в житлово-комунальній сфері. Генеральний директор компанії «Смарт-енерджі» (один з інвесторів заводу) Олексій Тимофєєв зазначив, що потужність підприємства становить 150 тисяч тонн готової продукції. 

Мету поїздки Прем’єр-міністра Миколи Азарова на Київську ГЕС неважко було визначити з анонсу самої події, адже верхня точка Дніпровського каскаду є лакмусовим папірцем стану готовності відповідних державних служб до пропуску весняної повені. Особливо після надто сніжної та затяжної зими. На короткому шляху до Вишгорода обабіч траси видно, як розлилося назване в народі Міністерським озеро: окремі осередки води місцями мало не облизують дорожній насип. А ось із боку дніпровської затоки Верблюд картина набагато втішніша: стовбури дерев хоч і вкриті знизу водою, але така сама ситуація була там і торік. У щільних посадках під Вишгородом між соснами ще ховаються снігові плями, а Київське водосховище ніби й не збирається прощатися із зимою. Крижані поля зі сніжними шапками вкривають там усю видиму поверхню плеса від греблі ген до обрію. 

Естафетну паличку спілкування з Равілем Сафіулліним ми отримали з рук президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки,  який саме завершив свою розмову з міністром і  водночас першим віце-президентом НОК.  Тому без зайвих передмов перейшли від спорту високих досягнень до ймовірності виховати нових чемпіонів. —  Равілю Сафовичу, наприкінці минулого століття українці вважалися однією з найспортивніших націй у Європі. Сьогодні ситуація інша: значна частина дитячо-юнацьких шкіл не має елементарних умов для занять. Більше того, лише сім відсотків наших дітей закінчують школу відносно здоровими. Як новостворене профільне міністерство збирається виправляти становище? — Ви правильно зауважуєте, що українці були одними з найспортивніших. Власне, ми й залишаємося такими поки що — все-таки чотирнадцяте місце на Олімпійських іграх у Лондоні чи одинадцяте на попередніх Пекінських —це високий результат. Наголошую: поки що. Бо якщо сьогодні не втрутитися у ситуацію, то через певний час  результати будуть плачевними.

  Розмов про сурогатне материнство не люблять ні медики, ні чиновники. Перші вважають, що їхня місія — допомогти народити дитину, а хто за це платить і що потім з цими малюками відбувається, вони знати не бажають. Чиновники теж не надто балакучі, оскільки досі чимало юридичних аспектів, які стосуються цієї делікатної теми, нашим законодавством не врегульовано. А ось парламентарії згадують про репродуктивні технології щоразу, тільки-но розгорається черговий скандал. І намагаються або обмежити, або заборонити послуги сурогатних матерів, оскільки вважають, що це прихована торгівля дітьми, яка шкодить іміджу нашої держави. Та закону, який би чітко врегулював порядок надання послуг у сфері репродуктивної медицини, досі не прийнято.    

Свого співрозмовника — Петра Швидька, я відніс би до категорії людей унікальних. За високою порядністю і обов’язковістю, енциклопедичними знаннями і нестримним прагненням бути корисним з ними суспільству. Це яскраво проявилося за його п’ять років перебування — за власним устремлінням — в самому епіцентрі ліквідації наслідків «катастрофи ХХ століття». А ще Петро Васильович — Людина незвичайної, жорсткої принциповості у справах, що стосуються державних, тобто наших з вами інтересів. І коли зустрічає на цьому шляху людей, готових переступити через все і всіх заради власної кишені або корпоративної мети, Він кидається нерідко в нерівний бій заради торжества правди. Не завжди це, на жаль, закінчувалося переконливою перемогою. Всемогутня корупція та патологічна жадоба можновладців та їх приспішників до збагачення за рахунок інших-досить важка перешкода на шляху до соціальної справедливості…  

Як відомо, кожна область має свою специфіку. Приміром, Запорізька належить до зони ризикованого землеробства, але попри це тут більше розвинене рослинництво, ніж тваринництво. Про те, на що робитиме ставку область цього року, проблеми і здобутки запорізьких аграріїв — наша розмова із профільним заступником голови облдержадміністрації Сергієм ГРАЧОВИМ.  

За останні півмісяця на Закарпатті дощило. Небезпека, що води Тиси, Латориці, Ужа й інших рік та їхніх приток завдадуть величезних збитків, тримала в напруженні всіх. Але сумних наслідків вдалося уникнути. Те, що повінь завдала мінімум лиха, — результат спланованих дій. В області діє міжвідомче угрупування сил — 1775 людей та 320 одиниць техніки. Проміжні підсумки роботи оглядали на виїзному засіданні Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, яку очолює віце-прем’єр-міністр України Олександр Вілкул. А перед цим він разом із головою Закарпатської облдержадміністрації Олександром Ледидою перевірив готовність водозахисних дамб.  

Історія захоплення чужої власності в нашій країні багатолика і багатогранна. Скандали, які спалахували внаслідок явища, що одержало назву рейдерства, інколи вихлюпувалися на загальнодержавне інформаційне поле, але досить часто згасали на рівні регіонів. Усе залежало від того, якої величини активи і підприємства ставали жертвами агресивних атак. Як свідчать результати дослідження, проведеного кілька років тому «Центром дослідження корпоративних відносин», 70% громадян України вважають, що рейдерство не можливе без підтримки судів, прокуратури, міліції. Спираючись на досвід журналістської роботи, додам від себе: воно не можливе і без підтримки органів влади на місцях.  

Уперше у вітчизняній історії провідний культурно-мистецький та музейний комплекс країни «Мистецький Арсенал», в якого є всі шанси стати українським Лувром, розміщує знакові твори найвідоміших митців кінця XIX — першої половини XX століття: Арістіда Майоля, Огюста Родена, Олександра Архипенка, Сальвадора Далі, Пабло Пікассо та ще 13 арт-зірок. Більшість із них відомі насамперед своїми живописними полотнами, однак кожен деякий час захоплювався і скульптурою. Унікально й те, що всі ці роботи зберігаються в колекції однієї людини — Ігоря Воронова. Знаний філантроп та меценат надав ці твори для експонування, бо в такий дієвий спосіб підтримує розбудову й розвиток «Мистецького Арсеналу» як музейної інституції. 

У  далекому 1784 році тоді невеличке поселення назвали Василівка на честь полковника Донського війська Васильєва, який тут оселився. А у Сні?жне його перейменувала начебто сама Катерина ІІ, коли під час зимової подорожі її екіпаж застряг у одному з тутешніх засніжених ярів. Розбудовуватися містечко почало завдяки вугільним шахтам 1900 року. У найкращі для нього часи їх функціонувало дев’ять, нині дві — «Ударник» та «Зоря». Влітку «Ударник» закриють. 

Мама Наталя допомагала сестрі в городі, мала Аліна грала з дітьми. Будинки — поряд. Мама постійно озиралася, поглядаючи на дівчинку, але момент, коли Аліна зникла з подвір’я, пропустила. Занепокоїлася не відразу: подумала, що старша сестра повезла дитину кататися на велосипеді. А коли та з’явилася одна і виявилося, що гуляла сама, дорослі запанікували. Спочатку намагалися шукати самостійно. Наталя оббігала всі найближчі двори, підняла на ноги сусідів. Лозовське — депресивна територія, де багато покинутих будинків, більшість з яких перетворюються на руїни. Люди обійшли кожен дім, та даремно. Тоді Наталя кинулася до дільничного. 

Українцю, аби лікуватися, треба мати неабиякий запас здоров’я і грошей. Усі, хто мав нещастя стикатися з вітчизняною медициною, не спростовуватимуть цей постулат. А для тих, хто сумнівається, розповім таку собі невеселу історію, яка з простої прикрості переросла в нездоланну проблему. Людина зламала руку. І не десь у пустелі, а в столиці. Одразу звернулася до лікарів, однак необхідну допомогу отримала лише на п’ятий день. Причому таку, від якої стало ще гірше. Однак про все по порядку. У поліклініці, куди звернулась потерпіла, рентген зробили без знімка, тож і діагноз (подвійний перелом) поставили під запитанням. Мовляв, діагноз серйозний, тож без консультації в профільному науково-лікувальному закладі не обійтися. 

Трудова міграція українців за кордон з надією заробити на прожиття собі й родині є нині чи не найбільшим міграційним потоком. І, звісно, це не може не позначатися на демографічній ситуації, вітчизняному ринку праці, економіці та соціальній сфері нашої держави, національній безпеці, сімейних стосунках та вихованні дітей. Зрозуміло, що цей процес має численні психологічні, світоглядні, культурні й інші наслідки.  

Ігор Прасолов був не так давно назначений на посаду Міністра економічного розвитку і торгівлі. А нова людина на такому важливому місці завжди має свої свіжі погляди та переконання. Кореспондент «УК» хотів дізнатися про ставлення Міністра до найважливіших економічних  подій та очікувань 2013 року. І розмова виявилася доволі цікавою.   —  Шановний Ігоре Миколайовичу, які завдання стоять, принаймні, на цей рік перед міністерством? — Головна задача на цей рік — це наповнення практичним змістом основного завдання нашого міністерства, відображеного в його назві — Міністерство ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ. Воно повинно стати тим органом, який здійснить конкретні дії і активізує механізми для розвитку економіки.

Спрощення дозвільної системи, розвиток вітчизняного виробництва будівельних матеріалів — складові відновлення будівельної галузі в Україні. Забудовники й інвестори вельми зацікавлені, щоб отримання дозвільних документів на початок будівництва та введення об’єкта в експлуатацію стало простішим. Тому вони позитивно сприймають урядові рішення щодо запровадження нової дозвільної системи у сфері будівництва. Громадяни, яких забюрократизована система надання дозволів у будівельній сфері доводить до відчаю, звертаються по допомогу на урядову телефонну «гарячу лінію».