Статті

Загальнодержавний виставковий проект «Барвиста Україна», мабуть, таки припав до душі Прем’єр-міністру Миколі Азарову. Він вирішив не обмежуватися одним візитом, днями знову побувавши у Національному експоцентрі України. Цього разу його увагу привернув павільйон «Наука», де глава уряду ознайомився з найсучаснішими вітчизняними науковими розробками. 

Ми вже добре вміємо кричати «Ганьба!», але досі не вміємо об’єднатися. Ці слова голови Української Всесвітньої координаційної ради Дмитра Павличка, сказані на урочистому відкритті форуму з цілком конкретного приводу, можна сміливо вживати у якнайширшому контексті, обговорюючи сучасний стан українства в світі, вплив діаспори на події в Україні і характеризуючи вітчизняну політичну та економічну ситуацію загалом.

Коли про вітчизняну вугільну галузь  говорять на міжнародному рівні, то здебільшого згадують не про рекорди та якість сировини, а про  те, що ціна кожного виданого на-гора мільйона тонн «чорного золота» коштує Україні дуже дорого — два людських життя. На жаль це дійсно так — наша держава займає друге місце в світі після Китаю за трагічними випадками та кількістю загиблих. Буквально недавно рідні та близькі оплакували загиблих гірників двох шахт з Донецької та Луганської областей, а вже позавчора  у місті Димитрово Донецької області на шахті імені Стаханова стався обвал, під яким опинилося двоє шахтарів.

У житті цей високий чолов’яга далеко не завжди схожий на образ, створений ним для себе на телевізійному екрані. Але тільки-но він з’являється на сцені під гучні оплески публіки, як миттєво перевтілюється в клубок іскрометності, чудового настрою та здорового оптимізму. Спеціально завужені брюки і коротенький, на перший погляд, піджачок ніби підкреслюють високий рівень гумориста.  Водночас, попри «зірковий» статус, спілкування з ним приносить лише позитивні емоції як дітям, так і дорослим. Бо діагноз «зоряна хвороба» Вадима Мічковського — дяді Жори — жодним чином не стосується.

«…Поки всіх шахтарів не похоронимо, працювати не будемо!» Ось так патетично колись пообіцяв тодішній міністр вугільної промисловості на багатолюдній церемонії прощання з загиблими гірниками однієї з донецьких шахт. Що тоді мав на увазі керівник галузі? Насправді те, що аварійне підприємство не відновить вуглевидобуток, аж поки не дістануть з-під завалів всі тіла «нульових» (так гірничорятувальники називають відшуканих потерпілих без ознак життя) і не попрощаються з ними по-людськи. Тобто проведуть їх на останній підземний горизонт, глибиною всього два метри.

Попри загальносвітовий спад книговидання (зокрема, в Україні торік цей показник скотився до найнижчого рівня — було видано всього 1 книгу на душу населення), попри загальне зменшення інтересу до читання (у країнах пострадянського простору навіть школярі читають лише 10 книжок на рік), попри розвиток комп’ютерних технологій, які «захоплюють» молодь, книга, і українська зокрема, вкотре довела свою життєздатність. 

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках. Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.

Лише 4,8% території Дніпропетровщини покрито лісами, тоді коли оптимальний показник лісистості для степової зони, за розрахунками вчених, — 8-10%. Отже, зелені масиви у Придніпров’ї бажано збільшити хоча б удвічі. В промисловому регіоні, де підприємства завдають великої шкоди довкіллю, насадження не справляються зі своєю захисною екологічною функцією. Однак сьогодні актуальним є питання не стільки розведення нових лісів, як збереження існуючих. Саме ця думка була  провідною на засіданні обласного прес-клубу реформ, присвяченому темі «Ліси Дніпропетровщини».

Уперше за останні півроку команда Юрія Сьоміна починала двораундову кубкову дуель на чужому полі. Такий дарунок долі особливо приємно сприймався у провінційному болгарському містечку, до якого з найближчого аеропорту «Горно-Ореховице» слід добиратися більше години. Ритм життя тутешніх жителів нічим не нагадує звичне кипіння пристрастей у так званій зоні Ліги чемпіонів. Як з’ясувалося, футболістам місцевого «Літекса» зарано мріяти і про другий за значенням континентальний турнір. Дарма що цей клуб два останні роки виборює звання чемпіона своєї країни.

Щоправда, діятиме він лише три місяці. Цей заклад — незвичний, бо його організатори зуміли поєднати в єдине ціле мистецтво й шоколадну смакоту. Андрій Яблочков — координатор проекту «Музей шоколаду» й водночас його натхненник. Каже, що свого часу поцікавився у знайомих, які люблять посмакувати солодощами, чи знають вони, як виготовляють шоколад, яка історія його виникнення. Як з’ясувалося, їхні знання були поверховими. Тож і виник в Андрія задум створити шоколадний музей. Адже, на його думку, шоколад — не лише їжа, а й мистецтво. Він надихає художників творити з нього скульптури, дивовижної краси торти.

Чверть віку тому в Миколаєві зародився фристайл. Екзотичний для півдня країни вид спорту завдяки ентузіастам став чи не найпопулярнішим серед молоді. Минулої зими місцева вихованка Ольга Волкова на чемпіонаті світу в США здобула бронзову медаль. Це найкращий результат українських спортсменів за всю історію. Зоряний час цього напрочуд видовищного виду спорту настав у другій половині 1980-х завдяки тренеру Віталію Шведову. Він зібрав команду батутистів і запропонував їм перекваліфікуватися на «повітряних лижників». У 1987-му на перших республіканських змаганнях у Києві серед жінок перемогли Тетяна Задорожня, Наталя Жила і Тетяна Мартинова. Кращим серед чоловіків був також миколаївець Костянтин Фарадян.

У час канікул і відпусток  студентів і більшості викладачів закарпатських вишів громом серед ясного неба пролунало повідомлення про наступне об’єднання (злиття) всіх чотирьох вищих навчальних закладів, які є державними. Про ймовірність цього говорили давно, однак аналітики схилялися до думки, що процес охопить усього два — Ужгородський національний і Закарпатський державний університети. Обидва розташовані в Ужгороді, а по-друге, частина спеціальностей у них ідентичні. Про інші два вузи — Мукачівський державний університет і Закарпатський художній інститут — у цьому контексті майже не говорили.

Як ми вже повідомляли, 17 серпня о 10 годині 12 хвилин 20 секунд за київським часом з пускової бази «Ясний» (Росія, Оренбурзька область) успішно стартувала ракета-носій «Дніпро», спроектована та розроблена на ДП «КБ «Південне» (Дніпропетровськ) і виготовлена на ДП ВО «Південмаш» (Дніпропетровськ) у кооперації українськими та російськими підприємствами. Ракета вивела на навколоземну орбіту вітчизняний супутник дистанційного зондування Землі «Січ-2». Запуск космічного апарата присвячено 100-річчю від дня народження видатного конструктора ракетно-космічної техніки Михайла Кузьмича Янгеля, котрий був першим керівником Конструкторського бюро «Південне» і протягом вісімнадцяти років очолював його.

Багато хто з телеглядачів обурюється з приводу вторгнення рекламних роликів у трансляцію фільму, телепередачі або випуски новин. Проте не всі знають, що це не завжди відбувається законно. Тож спробуємо проаналізувати проблемні питання телереклами, посилаючись на власні спостереження і чинне законодавство. Спершу згадаємо про любителів спорту, які в очікуванні результатів матчів чи змагань не пропускають жодного випуску спортивних теленовин. Зазвичай їх трансляція не обходиться без нагадування про спонсорів, серед яких лідерство утримують марки горілчаної продукції.

20-та річниця Незалежності — резонний привід для порівнянь змін в усіх сферах життя, в тому числі й можливостейсучасного телеглядача з тими, які він мав у 1991 році. У той, вже далекий час максимальну кількість телеканалів в Україні мали змогу дивитися менше 7% глядачів. І налічувала та кількість аж... 4 канали. Молодим людям важко таке уявити, та, відверто кажучи, мені й самому майже не віриться, хоч свою кар’єру на ТБ я починав у 1960 р., коли воно взагалі було одноканальним. 75% глядачів мусили задовольнятися трьома каналами.

А таки добре зробили, кажуть організатори шостого фестивалю середньовічної культури «Ту Стань!», що перенесли імпрезу з початку вересня на серпень, адже початок осені у Карпатах зазвичай дощовий, через що яскраве свято втрачає барви, псує настрій, хоч і додає екстриму. Цьогорічному фестивалю погодні умови не завадили, і від жодного пункту з насиченої  програми не довелось  відмовлятися.

Вже багато років потребую поліпшення житлових умов. Чи прискориться цей процес, якщо я зміню свій нинішній статус на статус інваліда Великої Вітчизняної війни? Адже, наскільки знаю, за законом ця категорія осіб має право на позачергове забезпечення житлом. Чи справді зміна статусу допоможе розв’язати мою проблему? О. БОНДАРЕНКО, м. Суми  

Маю 48 років загального робочого стажу. У 1994 році, працюючи у Чорнобильській зоні, тяжко захворів. Після довгого лікування мене визнали інвалідом профзахворювання ІІІ групи. Нині вже маю І групу. Та на пенсію я вийшов тільки у 1997 році. Пенсія була мала, але тоді у всіх така була, тож я і не перевіряв. А коли все ж таки у 1998 році вирішив перевірити, з’ясувалось, що мені не зарахували на пільгових умовах півтора року роботи у районі Архангельської області, що прирівнюється до Крайньої Півночі. Хоч я і надав  усі належні документи, працівники місцевого відділення ПФ чомусь вважають їх незаконними. Поїхав шукати правди до Києва, та на прийом до столичних чиновників потрапити так і не вдалося. Але чому маю просто забути про кілька років чесно заробленого стажу? Хто допоможе мені відновити справедливість? М. ШПАНАРСЬКИЙ, м. Коростишів Житомирської обл.

Чимало років тому ми — військовослужбовці та пенсіонери військового містечка — побудували біля своїх домівок гаражі й господарські будівлі, які використовуємо і понині. Стояли наші гаражі та сараї і нікому не заважали. Та ось нещодавно військова прокуратура Харківського гарнізону пред’явила позовні заяви про звільнення земельних ділянок, на яких стоять ці будівлі. Мотивували тим, що зайняли ми їх незаконно, а це є землі оборони і вони повинні використовуватися за призначенням. Але ж ці споруди стоять там понад 10 років. Чому ж саме нині вирішили їх зламати, а землю звільнити? Як порозумітися з прокуратурою і судом? Чи є в нас шанс відстояти свої будівлі? Ю. МІРОШНІЧЕНКО, с. Первомайське Харківської обл.

Ще півроку тому у селі Лопухів на Тячівщині, давня назва якого — Брустури, ніхто б не подумав, що кедри, які ростуть у 166-гектарному місцевому заказнику, подарують назву фестивалеві. А вже цього місяця свято під назвою «Брустурянська кедровиця» стало подією далеко не місцевого значення. Ідею подав сільський голова Михайло Фіцай, а втілювали її в життя і аматори сцени, й лісівники, і кухарі, й будівельники та теслярі.