Придніпровський край ховає багато таємниць сивої минувшини. У VII — III ст. до н. е. територія сучасної Дніпропетровщини була центром Великої Скіфії. Саме тут археологи знайшли знамениту золоту пектораль. Придніпров’я називають колискою запорозького козацтва, адже тут у XVI—XVII ст. виникла перша у світі демократична республіка — Запорозька Січ.
Міністерство культури визначило область пілотною у створенні електронної бази даних пам’яток. Нині завершено роботу з інвентаризації всіх пам’яток та із визначення меж територій пам’яток археології. Як Придніпровський край зберігає історичну і культурну пам’ять століть — тема нашої розмови з директором Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей Лідією ГОЛУБЧИК. 

Марина Алексєєва, відоміша широкому читацькому загалу як автор популярних детективів про міліцію сусідньої держави Олександра Мариніна, народилася в українському Львові. Щоправда, її батька-військового перевели туди на роботу після Другої світової війни. Та вочевидь згадки про дні золотої юності на площі Ринок та ще ностальгія за інтелігентною київською аудиторією, яка всупереч логіці нашого часу продовжує читати книжки, і привели московську письменницю до нашої столиці. Одна з двох щедро проанонсованих зустрічей пройшла в книгарні, в якій впадає в око засилля на полицях новинок чужомовної літератури, а українською хіба що можна прочитати назви тематичних відділів. Утім, мова не про те.  

Торішнього літа депутати обласної ради погодили видачу спецдозволів на користування надрами із покладами ільменітових руд дочірньому підприємству «Житомирбуррозвідка» державної Національної акціонерної компанії «Надра України». Відразу знайшлися критики цього рішення, які на хвилі передвиборної боротьби за депутатські мандати до Верховної Ради закликали земляків «захистити Полісся від титанової навали». Мовляв, видобуток ільменіту, що є сировиною для виробництва титану, завдає непоправної шкоди довкіллю. Тож території, відведені для освоєння кількох нових родовищ, неминуче перетворяться у мертву пустелю з «місячними» ландшафтами на місці зелених лісів і чистих річок.  

В одному важливому державному управлінні зібралася тьма-тьмуща важливих державних діячів. Більша частина їх прикотила з районів. Почалася нарада. Спочатку виступив головний діяч. Читав доповідь старанно, з почуттям, з дотриманням розділових знаків і логічних наголосів, похвалившись здобутками і окресливши плани на майбутнє. Далі настав час обговорення. Тут уже почали виходити прибульці з районів, теж читаючи заздалегідь написані аркуші у формі звіту про виконання і перевиконання планів.
Читали з різною швидкістю — одні бадьоро, інші хвилюючись і затинаючись. Як наслідок, таки відчутно перебрали час. «Давайте коротше!» — запропонували черговому «мученику трибуни». 

Відповідно до статей 92, 123 і 149 Земельного кодексу України надати дозвіл Гетьманському національному природному парку на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 1 952,6 гектара (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебувають у постійному користуванні державних підприємств “Великописарівський агролісгосп”, “Тростянецьке лісове господарство”, Охтирського дочірнього агролісогосподарського підприємства “Охтирський агролісгосп”, Тростянецького дочірнього агролісогосподарського підприємства “Тростянецький агролісгосп”, згідно з додатком, розташованих на території Великописарівського, Охтирського та Тростянецького районів Сумської області, з подальшим наданням їх зазначеному парку у постійне користування для забезпечення його функціонування.  

Колись славнозвісна «Литературная газета» на своїй «дванадцятистільцевій» шпальті видрукувала таку сентенцію: мовляв, автомобіль у приватній власності не розкіш, розкіш — гараж для нього. Попри всю іронічність цього вислову, в часи тотального дефіциту і на прозаїчніші за авто речі частка істини в цьому була. Причому не така вже й мала, адже придбати «стайню» для свого залізного коня і тоді було не менш фантастично, ніж купівля «Москвича» чи «Жигулів». Утім, якось викручувалися.  

Робоча поїздка на Вінниччину Президента Віктора Януковича розпочалася в смт Турбів. Там глава держави відвідав завод з виробництва паливних гранул ТОВ «Він-пелета». По завершенні огляду першої виробничої лінії заводу та ознайомлення із сучасним обладнанням і новітніми технологіями виробництва пелетів глава держави наголосив на необхідності створення в країні умов для виробництва альтернативних видів палива і використання їх зокрема в житлово-комунальній сфері.
Генеральний директор компанії «Смарт-енерджі» (один з інвесторів заводу) Олексій Тимофєєв зазначив, що потужність підприємства становить 150 тисяч тонн готової продукції. 

Мету поїздки Прем’єр-міністра Миколи Азарова на Київську ГЕС неважко було визначити з анонсу самої події, адже верхня точка Дніпровського каскаду є лакмусовим папірцем стану готовності відповідних державних служб до пропуску весняної повені. Особливо після надто сніжної та затяжної зими.
На короткому шляху до Вишгорода обабіч траси видно, як розлилося назване в народі Міністерським озеро: окремі осередки води місцями мало не облизують дорожній насип. А ось із боку дніпровської затоки Верблюд картина набагато втішніша: стовбури дерев хоч і вкриті знизу водою, але така сама ситуація була там і торік. У щільних посадках під Вишгородом між соснами ще ховаються снігові плями, а Київське водосховище ніби й не збирається прощатися із зимою. Крижані поля зі сніжними шапками вкривають там усю видиму поверхню плеса від греблі ген до обрію. 

Естафетну паличку спілкування з Равілем Сафіулліним ми отримали з рук президента Національного олімпійського комітету Сергія Бубки,  який саме завершив свою розмову з міністром і  водночас першим віце-президентом НОК.  Тому без зайвих передмов перейшли від спорту високих досягнень до ймовірності виховати нових чемпіонів.
—  Равілю Сафовичу, наприкінці минулого століття українці вважалися однією з найспортивніших націй у Європі. Сьогодні ситуація інша: значна частина дитячо-юнацьких шкіл не має елементарних умов для занять. Більше того, лише сім відсотків наших дітей закінчують школу відносно здоровими. Як новостворене профільне міністерство збирається виправляти становище?
— Ви правильно зауважуєте, що українці були одними з найспортивніших. Власне, ми й залишаємося такими поки що — все-таки чотирнадцяте місце на Олімпійських іграх у Лондоні чи одинадцяте на попередніх Пекінських —це високий результат. Наголошую: поки що. Бо якщо сьогодні не втрутитися у ситуацію, то через певний час  результати будуть плачевними.

Розмов про сурогатне материнство не люблять ні медики, ні чиновники. Перші вважають, що їхня місія — допомогти народити дитину, а хто за це платить і що потім з цими малюками відбувається, вони знати не бажають. Чиновники теж не надто балакучі, оскільки досі чимало юридичних аспектів, які стосуються цієї делікатної теми, нашим законодавством не врегульовано.
А ось парламентарії згадують про репродуктивні технології щоразу, тільки-но розгорається черговий скандал. І намагаються або обмежити, або заборонити послуги сурогатних матерів, оскільки вважають, що це прихована торгівля дітьми, яка шкодить іміджу нашої держави. Та закону, який би чітко врегулював порядок надання послуг у сфері репродуктивної медицини, досі не прийнято.