Дебати про необхідність порятунку української нафтопереробки точаться останні три роки як в уряді, так і на ринку пального. Одна зі сторін цієї професійної суперечки стверджує, що панацеєю для «лікування» наших НПЗ є мито на імпортне пальне, якого занадто  багато на внутрішньому ринку. Опоненти, в свою чергу, запитують: де взяти власну нафту, щоб завантажити заводи? Її одначе доведеться імпортувати. Причому здебільшого з Росії, поглиблюючи тим самим залежність від північного сусіда. Крім того, прибічники мита оминають відповіді на запитання щодо цін на нафтопродукти для споживачів, а також які гарантії вони дають, що отримані додаткові гроші підуть на модернізацію підприємств, а не на кіпрські рахунки їх власників.

Депопуляція, тобто перевищення смертності над народжуваністю, вважається одним із головних проявів демографічної кризи в Україні. У першій половині 1990-х років масштаби депопуляції стрімко зростали як за рахунок скорочення народжуваності, так і за рахунок збільшення смертності. Упродовж 1996—2001 років провідну роль у поглибленні депопуляції відігравало подальше скорочення народжуваності, тоді як кількість померлих тривалий час залишалася майже незмінною. Відчутне зниження показників смертності розпочалося з 2009 року, і саме це мало вирішальний вплив на зменшення масштабів депопуляції. За підсумками природного руху населення України за 11 місяців 2012 року, чисельність померлих перевищує число народжених лише на 125 тисяч осіб.

На відміну від Європейської хартії місцевого самоврядування,  яка закріпила право і можливість громад на управління місцевими справами, профільний вітчизняний закон стверджує, що держава гарантує здійснення цього права і реальну можливість його реалізації. На жаль, практика останніх 20 років свідчить, що це лише декларації. І даремно кивати лише на брак політичної волі наших очільників — виконавча влада, вочевидь, не хоче поступатися своїми повноваженнями.  

Привітні села Уманського району завжди усміхалися світу не тільки біленькими чепурними хатками, звивистими річечками, а й гарненькими корівками, які то тут, то там паслися на мальовничих полях. Проїжджаючи повз те чи інше господарство, так і хотілося посидіти під розлогими деревами біля пастухів, розпитати їх про життя-буття. Проте часу на це завжди бракувало — редакційні завдання гранично конкретні й термінові. Однак коли нарешті руки дійшли й до цієї теми, виявилося, що такий звичний пейзаж зі стадами худоби раптом зник, подекуди лишивши по собі тільки добрий спогад.  

Проведений правоохоронцями день відкритих дверей став одним із багатьох заходів, які регулярно проходять на Житомирщині задля якнайширшого інформування громадськості про роботу міліції та поліпшення її співпраці із громадськістю. За цією, на перший погляд, шаблонною фразою насправді глибокий зміст, бо, на переконання начальника УМВС України в Житомирській області Анатолія Лазарева, лише за умови довіри населення до міліції вона здатна ефективно виконувати покладені на неї завдання: від забезпечення громадського порядку до швидкого розкриття злочинів.  
 — На Житомирщині вже традиційними стали сходи жителів сіл і селищ, на яких разом із представниками влади місцеві правоохоронці звітують про свою роботу, — розповідає Анатолій Лазарев.

Попіл пам’яті — це не лише прах спалених нацистськими катами загиблих від їх рук майже 7 тисяч дітей, жінок та людей похилого віку. Їхні останки, знайдені у братських могилах  на городах, вулицях, обійстях корюківчани перепоховали у центрі міста. Попіл пам’яті — це й  скорбота, яка упродовж 70 років переслідує небагатьох уцілілих очевидців того велетенського за масштабами і безміром жорстокості злочину. Це й закладання капсули у фундамент меморіального Хреста та поминальна молитва. Це й іноді дуже гіркі запитання до сучасників, для багатьох з яких Велика Вітчизняна залишається білою плямою. 

Трагічно коротка його творча біографія —  всього якийсь десяток років.

Сімнадцятирічним він так позиціонував себе, чи то, як це прийнято  казати, свого ліричного героя, який, здебільшого, є авторовим alter ego.

Моновиставу «Марина»  актриси  Запорізького академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. В.Г. Магара  Тетяни Єрентюк переглянули  25 засуджених, що відбувають свій термін покарання у  Біленьківській виправній колонії №99 (Запорізька область). За зразкову поведінку  їх було  переведено  на менш суворий режим утримання.
Разом із засудженими театр відвідали їхні родичі та близькі.  Хоча такі  методи  перевиховання нові для пенітенціарних установ  в Україні, вони є складовою реалізації Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби. 

Тільки-но наш автомобіль в’їхав у Драбівський район Черкащини, як вибоїни, що змушували весь час маневрувати, закінчилися, й ми опинилися на рівній дорозі. Водій навіть пожартував: вочевидь, шляховики тут привласнили значно менше. Хоч би там як, а їдучи Великим Хутором, у жодну яму не втрапили. А їхати довелося довгенько. Як розповів потім сільський голова Петро Пізняхівський, їхнє село одне з найдовших на Черкащині — воно розтяглося обабіч головної вулиці на цілих 12 кілометрів.  

Професори та викладачі Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури привезли до Чернігова виставку своїх живописних полотен. Саме з цього розпочинається презентація унікальної експозиції, присвяченої 100-річному ювілею академії, яку було засновано 18 грудня 1917 року. А потім художні твори помандрують до інших міст України.
Як кожна дорога починається з молитви на удачу, так і ця, ювілейна, відкривається зразками сакрального мистецтва, які зайняли цілу виставкову залу Колегіуму на Валу. Твори класичного іконопису та композиції на історико-релігійну тематику вражають теплими барвами і внутрішньою глибиною образів.