Досі мені пам’ятна подія, що трапилася кілька десятиріч тому, коли я ще був журналістом-початківцем. До редакції нашої обласної газети звернулася жіночка, яка не побоялася підтвердити свою особу пред’явленням паспорта. Вона зізналася, що не хоче бути заявником чи свідком у кримінальному розслідуванні, однак не може пройти мовчки повз явну несправедливість. Саме це спонукало її звернутись у редакцію, а не в міліцію.

Мовляв, до хірургічної палати, де вона лежала після операції, потрапила сільська жінка, чий старший син саме проходив строкову службу в уже українській армії, а його троє молодших братиків і сестричок ще були школярами. Відпущений у короткострокову відпустку солдат приніс лікареві, що опікувався його матір’ю, на знак щирої віддяки трилітрову банку меду. Подарунок купили за останні гроші родини, що без того ледве зводила кінці з кінцями й багато витратила на ліки для прооперованої. Натомість солдат почув у відповідь: «Ти що, думаєш, що я твою матір різав за три літри меду і мені цього вистачить?»

Заявниця повідомила, коли й у якій лікарні це сталося, і назвала прізвища тих, хто міг підтвердити її слова. Із цими даними я попрямував до обласної прокуратури, де остудили мій журналістський запал. Мовляв, можете викласти відомі вам обставини у заяві, однак попереджаємо, що свідки навряд чи наважаться дати показання проти медика, який їх лікує. У цьому разі вже ви станете наклепником і відповісте за образу честі та гідності горе-ескулапа.

Та найважливіше, що із точки зору кримінального права хірург — не посадова особа, а тому вимагав не хабар, а всього-на-всього незаконну винагороду за роботу. Чинне на той час законодавство передбачало за це смішне покарання у вигляді відрахування частини кількамісячного заробітку без відсторонення від займаної посади.

Нині у Кримінальному кодексі України вже немає статей про хабар і хабарництво. Усі ці злочини тепер розглядають тільки як «одержання неправомірної вигоди службовою особою». Отже, якщо журналіст зопалу назве хабарника хабарником, ображена сторона має право вимагати сатисфакції за образу «честі й гідності».

Саме з урахуванням цього змушений трактувати подію, що сталася днями у Житомирському військовому шпиталі, де працівники СБУ і поліції затримали на гарячому лікаря-майора. Він вимагав та отримав 1000 доларів США від пораненого в ООС військовослужбовця за висновок військово-лікарської комісії про його непридатність до подальшого проходження служби та направлення на обстеження до медико-соціальної експертної комісії для отримання групи інвалідності. Кримінальне провадження проти вимагача розпочато за ч. 3 («неправомірна вигода у великому розмірі або за змовою групою осіб») ст. 368, якою передбачено позбавлення волі на строк від 5 до10 років з конфіскацією майна.

Та насправді, як вважають досвідчені юристи, зловлений на гарячому не-хабарник відбудеться легким переляком чи, точніше, штрафом, бо під час кваліфікації завданої шкоди у кримінальних справах замість неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (17 гривень) використовують розмір податкової соціальної пільги, що в 2020 році становить 1051 гривню. Неважко підрахувати, що тисяча доларів не-хабара відповідає 25 тисячам гривень. Це навіть не значна шкода (понад 105,1 тисячі гривень), не кажучи вже про велику (від 262,75 тисячі гривень).

Лікар-майор на момент затримання був тільки одним із членів військово-лікарської комісії, а тому високопрофесійному адвокатові не становитиме труднощів довести, що його підзахисний не міг одноосібно забезпечити обіцяний потерпілому вердикт. Тому, мовляв, ідеться про банальне шахрайство, яке за умови позитивної характеристики підсудного покарають штрафом у розмірі до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (тут застосовують саме 17 гривень), тобто 850 гривень, або громадськими роботами на строк до 240 годин.

Навряд чи такий вирок задовольнить потерпілого захисника Вітчизни і більшість громадян України. Для нас кожен загиблий чи скалічений на фронті воїн — наш брат, син, батько, чоловік незалежно від фактичної міри кровної спорідненості. Натомість чи то шахрай, чи то одержувач «неправомірної вигоди» у білосніжному лікарському халаті та з погонами старшого офіцера на плечах — хабарник, місце якого на нарах.

Спійманий із кривавою тисячею доларів ескулап стверджує, що діяв одноосібно, однак у це чомусь не віриться. Зрозуміло, що госпіталь, за аналогією з військовою частиною, що втратила чи зганьбила бойовий прапор, не розформуєш. Однак чому не відправити ближче до передової всіх членів зганьбленої військово-лікарської комісії та керівників госпіталю, щоб вони на власній шкурі відчули, як не воювати, а оперувати і лікувати поранених і хворих під свист куль, мін, снарядів? Бо складається прикре враження, що тільки силою закону, ухваленого ще за часів корумпованих «попєрєдніків», із тиловими пацюками нам не впоратися.