Хоч би як парадоксально звучало, дуже часто в нашій дійсності революційні розробки вітчизняних учених, затребувані в провідних країнах та жадані в середовищі практиків, змушені проходити тернистий шлях визнання на рідній землі. Можливо, це дається взнаки інерція радянського менталітету, можливо, перепонами на цьому шляху постають наші нездолані корупція, протекціонізм, кумівство, а можливо, чи, мабуть, ми, засліплені блиском успішного інноваційного далекого зарубіжжя, не звикли і не навчилися розпізнавати пророків у своїй вітчизні. 

Пройшов він за підтримки департаменту освіти та науки й управління у справах сім’ї, молоді та спорту Полтавської облдержадміністрації. А організували його представники Обласного молодіжного центру Полтавської обласної ради.

«Знаєш… — подруга відсуває чашку кави вбік й, крутячи в руках паперову серветку, дивиться кудись убік. — Тільки це між нами… Я ходжу до психолога». 

У квітні цього року в столичному Будинку учителя відбулося велелюдне відзначення 30-річчя Українського фонду культури. Та незабаром святкові урочистості затьмарила сумна звістка: після тривалої тяжкої хвороби пішов у вічність фундатор і беззмінний керівник УФК поет, академік, Герой України Борис Олійник.

Чи не матиме негативних наслідків ця втрата на подальшу діяльність фонду? Які перспективні завдання вбачає його нове керівництво? Адже не секрет, що виконання багатьох культурницьких програм, матеріальна підтримка благодійників, розширення зв’язків з діаспорою значною мірою розвивалися і міцніли завдяки особистому авторитету Бориса Олійника. Про це наша розмова з новообраним головою УФК Олександром Бакуменком. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Космічний прорив «ворога народу»

Страшніше за фашизм

Убивці звинувачують найголосніше 

Якщо для левової частки цьогорічних абітурієнтів вступна кампанія вже відшуміла, молодь, яка живе на тимчасово окупованих територіях Криму і Донбасу, ще може вступити в українські виші. Треба лише вчасно звернутися до одного з освітніх центрів «Донбас-Україна» або «Крим-Україна», які працюватимуть до 30 вересня включно. 

2009 року не лише українська, а й світова історична спільнота перебували в шоковому стані: відкривши саркофаг Ярослава Мудрого, що зберігається в Софії Київській, фахівці виявили, що він порожній. Як з’ясувалося, вже понад 70 років останки славного Рюриковича перебувають у Сполучених Штатах, куди потрапили під час Другої світової війни.

Приурочили її 130-річчю першої крайової етнографічної виставки в Тернополі. Ця давня вже подія набрала для українців історичної ваги. І не лише тому, що її відвідав кронпринц Австро-Угорської імперії, до складу якої тоді входила Галичина, Рудольф Габсбург. Найкраще про це сказав славетний Іван Франко, який тоді висвітлював цей захід як кореспондент газети «Кур’єр львовскі». Виставка «має неабияке значення не тільки теоретичне, наукове, а й практичне, бо пробуджує серед широких кіл інтелігенції живе зацікавлення народом, відкриває можливості збуту оригінальних виробів домашнього промислу, а для всіх учасників стає великим заохоченням далі розвивати свої здібності, виховувати смак на вітчизняних взірцях», — писав видатний українець. Як на мене, ця думка свіжа й нині, має живе сучасне звучання. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Батько солдата Чонкіна

Мальчик і Зубр на війні

Міфи героїчного гарнізону 

Світ побачив новий роман Василя Шкляра «Троща», що розгортає перед читачем сторінки боротьби Української повстанської армії. Події, про які пише письменник, рівно 70 років тому розгорілися саме на Тернопільщині. У найважливіші для України свята — День Державного прапора та День Незалежності Василь Миколайович вирішив репрезентувати свою книжку саме в цьому краї. Зустрічі із шанувальниками його творчості відбулися в Тернопільській обласній бібліотеці для молоді, у міському об’єднанні ВУТ «Просвіта», а також у райцентрі Збараж. Автограф-сесії вимірювалися довжелезними чергами і були тривалими. Знаємо, що у вересні такі заходи теж відбуватимуться в області. Улюбленого автора запросили в гості студенти й працівники медуніверситету.