Гуманітарна політика

  • Актриса Ада Роговцева: «Я така собі жінка-чоловік, бо з дитинства на моїх плечах було стільки відповідальності!»

    Вона не дає розлогих інтерв’ю. Їду за нею в Глухів, домовляюсь, і після більш ніж двогодинного виступу та зникнення черги за автографами ми присіли за лаштунками біля купи квітів і подарунків. 

  • «Вогнем і мечем» — проти національної ворожнечі

    ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: 

    Черепки, цінніші за золото скіфів

    А про господарів забули

    Украдена «братьями» історія

  • Інна КОВАЛІВ

    Чи потрібна старшокласникам фізика?

    Майбутні старшокласники зраділи нещодавній новині про те, що вже незабаром Міністерство освіти і науки планує подолати неефективну багатопредметність у старшій школі й удвічі скоротити кількість обов’язкових дисциплін. Тож учні вивчатимуть менше предметів, проте глибше й грунтовніше — обираючи відповідний профіль навчання, отже і майбутню професію. 

  • Бандурист Тарас Яницький: «Щоразу переконуюся: наша музика, пісня здатні сколихнути щирі почуття іноземців і до виконавця, й до країни»

    Під час однієї з попередніх моїх публікацій про сімейний квартет бандуристів Яницьких в «УК» 20 років тому написав: «Якось нас запросила у свою програму ведуча українського радіомовлення Емма Бабчук, — розповідає голова родини Йосип Кузьмович. — Скільки теплих слів і похвал пролунало тоді на нашу адресу — передача йшла у прямий ефір. Цікаво, що телефонували радіослухачі з Донецька, Луганська, Миколаєва, Херсона, Маріуполя, Криму. Вони просили частіше проводити такі презентації української пісенної творчості. На жаль, хай не ображаються керівники радіо і телебачення, за штучним блиском і вереском напівголих зірок близького і далекого зарубіжжя наше скромне національне мистецтво ледь пробивається на світ». 

  • Наталя БОРОДЮК

    Хто-хто в замку оселиться?

    Підгорецький замок захоплює одразу — без довгих оглядин. Більше того, це відчуття не зникає і не забувається. Він прекрасний навіть у своїй занедбаності, а колись, ще й завдячуючи багатству і вишуканості інтер’єру, був серед найцікавіших у Європі. «Його вважають українським Версалем», — казав легендарний Борис  Возницький. 

  • Трагедія каторжан двох режимів

    ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ: 

    Митрополит проти блудниці Катерини ІІ

    «За Сибіром сонце сходить»

    Окупована Бізонія і бандитська Лугандонія

  • Ольга ПОРКУЯН: «Нині якість навчання в нас стала вищою, ніж була до сумних подій»

    Нині у структурі Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, який переміщено з Луганська до Сєверодонецька, сім інститутів та сім факультетів. Тут 7140 студентів навчають майже 700 викладачів, з них 70 професорів та докторів наук. Виш претендує на те, щоб стати провідним сучасним науково-навчальним центром Луганщини. Черговим кроком на шляху до амбітної мети став візит університетської команди до Кембриджа. Як міжнародна співпраця науковців може позначитися на долі краю, розповідає ректор університету професор Ольга ПОРКУЯН. 

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    На науковий пікнік — до Варшави

    На День незалежності Польщі, 11 листопада, випала нагода побувати у Варшаві: того дня радикальна молодь підпалила прапор України. Втім, глядачів в інспірованого дійства було небагато. Більшість варшав’ян або ж виїхала за місто, або вишикувалася біля центру науки «Копернік», що виріс на березі Вісли в 2010 році. 

  • Тетяна МОІСЕЄВА

    Акулячих плавників більше не купуватимуть

    Досі в Україні за державний кошт лікарні й поліклініки можуть купити акулячі хрящі та витяжки екстрактів різних рослин — препарати, можливо, для когось і помічні, але такі, що не мають ні доведеної клінічної ефективності, ні безпечності, зате часто з кількома нулями на ціннику за одну упаковку.  А хто знає тих щасливців, котрі, звертаючись по допомогу,  отримали б препарати в лікарні безплатно? 

  • Письменник Володимир Калиниченко: «Про наші дружні стосунки із Сергієм Параджановим свідчить те, що він став хрещеним батьком моєї доньки»

    Слухаючи його спогади про дитинство чи юність, мимоволі ловиш себе на думці, що йдеться про сюжет для захопливої повісті чи роману. Бо здавна вважають: справжній письменник все життя пише одну-єдину книжку. Саме так складається творчість мого співрозмовника, який, попри поважний вік і багато виданих книжок поезії й прози, щодня (точніше, щоночі) працює над новими творами. Вони переважно про наше сьогодення, яке знову випробовує автора на міць: підла війна вже вдруге виштовхала його з Донбасу. Вперше це сталося у 1942-му, коли малим потрапив до концтабору, вдруге — 2014-го, коли на порозі 80-річчя змушений був залишати рідне Єнакієве. З цього й почалася наша розмова із земляком, старшим колегою по творчості та по нещастю (ми, як і тисячі жителів Донбасу, нині безхатченки) Володимиром КАЛИНИЧЕНКОМ.