Досі в Україні за державний кошт лікарні й поліклініки можуть купити акулячі хрящі та витяжки екстрактів різних рослин — препарати, можливо, для когось і помічні, але такі, що не мають ні доведеної клінічної ефективності, ні безпечності, зате часто з кількома нулями на ціннику за одну упаковку.  А хто знає тих щасливців, котрі, звертаючись по допомогу,  отримали б препарати в лікарні безплатно? 

Слухаючи його спогади про дитинство чи юність, мимоволі ловиш себе на думці, що йдеться про сюжет для захопливої повісті чи роману. Бо здавна вважають: справжній письменник все життя пише одну-єдину книжку. Саме так складається творчість мого співрозмовника, який, попри поважний вік і багато виданих книжок поезії й прози, щодня (точніше, щоночі) працює над новими творами. Вони переважно про наше сьогодення, яке знову випробовує автора на міць: підла війна вже вдруге виштовхала його з Донбасу. Вперше це сталося у 1942-му, коли малим потрапив до концтабору, вдруге — 2014-го, коли на порозі 80-річчя змушений був залишати рідне Єнакієве. З цього й почалася наша розмова із земляком, старшим колегою по творчості та по нещастю (ми, як і тисячі жителів Донбасу, нині безхатченки) Володимиром КАЛИНИЧЕНКОМ. 

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Зневажена історія Грушевська

Дорога випробувань гуцульської мисткині

Український Крилов чи самодостатній талант?

Майбутній хімік студент із В’єтнаму Куок Кхань Чан п’ятий рік навчається у Львові. Хлопець розмовляє нашою мовою без акценту, українською вивчає хімію, фізику, математику й решту предметів. А ще нещодавно став відомим далеко за межами міста Лева — виконав українську народну пісню на конкурсі «Голос країни», чим вразив усіх глядачів.

На запитання, чому обрав саме нашу країну, Чан відповідає, що недовго вагався. «У мене був вибір: навчатися в Україні чи в Росії. Коли знайшов інформацію про Львів, побачив світлини із зображенням старовинного міста, одразу закохався в нього, — розповідає «УК» студент Інституту хімії та хімічних технологій Національного університету «Львівська політехніка» Куок Кхань Чан. — А коли приїхав сюди, мене вразила ще й гостинна атмосфера, доброзичливі люди. Хоч, пригадую, коли прилетів, тут уже панувала зима і мені було дуже холодно. Уперше в житті побачив сніг».

Як відомо, в основі бюджетів різних рівнів — податки з доходів фізичних осіб. Для їх збільшення потрібні нові робочі місця, розвиток підприємництва, малого та середнього бізнесу. Але замало хотіти — потрібно знати, як саме надати означеним процесам необхідного прискорення. Для цього у  Сумському національному аграрному університеті відкрили стартап-центр, який активізував підприємницьку та бізнесову ініціативи. 

Про становлення нової структури, перші результати і плани кореспондентові «УК» розповідає проректор СНАУ з науково-педагогічної та навчальної роботи професор Валерій ЖМАЙЛОВ. 

Наприкінці минулого року в «УК» вже порушували важливе питання — скорочення спеціальності «етнологія» (у західній традиції — соціокультурна антропологія) у вишах. У матеріалі професора Валентини Борисенко йшлося про згортання викладання цього предмета в багатьох закладах вищої освіти, що призведе до припинення підготовки професійних кадрів етнологів.

Наприкінці минулого року було ухвалено проект Концепції вдосконалення правничої (юридичної) освіти. У документі закладено поняття класичного університету — тільки цим вишам надаватимуть право готувати студентів-юристів. Із запитанням щодо коректності такого підходу «УК» звернувся до директора Інституту права та психології Національного університету «Львівська політехніка» професора Володимира ОРТИНСЬКОГО. 

Час летить стрімко, ніби птах: майнув крилом — і вже не наздоженеш. Навіть у межах одного життя можна відстежити разючі зміни, що сталися в різних галузях завдяки технічному прогресу. Скажімо, на зорі минулого століття як дивовижу сприймали  паротяг. А нині він — надбання історії.

Цю історію, точніше,  старі парові машини відновлюють у депо селища Цвіткове  на Черкащині. За радянських часів тут була паровозна база, на якій утримували понад сотню локомотивів. 

З Георгієм Васильовичем ми зустрілися наприкінці минулого року, одразу після його 80-річчя. У кабінеті було не пройти: численні букети — своєрідні символи поваги, найкращих побажань, вдячності від співробітників, пацієнтів, друзів. За довге життя у професії Георгій ГАЙКО, здається, досяг усіх вершин. Але, за словами колег, не втратив головного в лікарській практиці — людяності.  

ЧИТАЙТЕ У ДОБІРЦІ:

Каструлі, які поламали хребет імперії

«Хліб» і «Льон» української націоналістки

Розтоптаний «Березіль» театру і душі