А таки добре зробили, кажуть організатори шостого фестивалю середньовічної культури «Ту Стань!», що перенесли імпрезу з початку вересня на серпень, адже початок осені у Карпатах зазвичай дощовий, через що яскраве свято втрачає барви, псує настрій, хоч і додає екстриму. Цьогорічному фестивалю погодні умови не завадили, і від жодного пункту з насиченої  програми не довелось  відмовлятися.

20-та річниця Незалежності — резонний привід для порівнянь змін в усіх сферах життя, в тому числі й можливостейсучасного телеглядача з тими, які він мав у 1991 році.

У той, вже далекий час максимальну кількість телеканалів в Україні мали змогу дивитися менше 7% глядачів. І налічувала та кількість аж... 4 канали. Молодим людям важко таке уявити, та, відверто кажучи, мені й самому майже не віриться, хоч свою кар’єру на ТБ я починав у 1960 р., коли воно взагалі було одноканальним. 75% глядачів мусили задовольнятися трьома каналами.

Багато хто з телеглядачів обурюється з приводу вторгнення рекламних роликів у трансляцію фільму, телепередачі або випуски новин. Проте не всі знають, що це не завжди відбувається законно. Тож спробуємо проаналізувати проблемні питання телереклами, посилаючись на власні спостереження і чинне законодавство.

Спершу згадаємо про любителів спорту, які в очікуванні результатів матчів чи змагань не пропускають жодного випуску спортивних теленовин. Зазвичай їх трансляція не обходиться без нагадування про спонсорів, серед яких лідерство утримують марки горілчаної продукції.

Як ми вже повідомляли, 17 серпня о 10 годині 12 хвилин 20 секунд за київським часом з пускової бази «Ясний» (Росія, Оренбурзька область) успішно стартувала ракета-носій «Дніпро», спроектована та розроблена на ДП «КБ «Південне» (Дніпропетровськ) і виготовлена на ДП ВО «Південмаш» (Дніпропетровськ) у кооперації українськими та російськими підприємствами. Ракета вивела на навколоземну орбіту вітчизняний супутник дистанційного зондування Землі «Січ-2». Запуск космічного апарата присвячено 100-річчю від дня народження видатного конструктора ракетно-космічної техніки Михайла Кузьмича Янгеля, котрий був першим керівником Конструкторського бюро «Південне» і протягом вісімнадцяти років очолював його.

У час канікул і відпусток  студентів і більшості викладачів закарпатських вишів громом серед ясного неба пролунало повідомлення про наступне об’єднання (злиття) всіх чотирьох вищих навчальних закладів, які є державними. Про ймовірність цього говорили давно, однак аналітики схилялися до думки, що процес охопить усього два — Ужгородський національний і Закарпатський державний університети. Обидва розташовані в Ужгороді, а по-друге, частина спеціальностей у них ідентичні. Про інші два вузи — Мукачівський державний університет і Закарпатський художній інститут — у цьому контексті майже не говорили.

Щоправда, діятиме він лише три місяці. Цей заклад — незвичний, бо його організатори зуміли поєднати в єдине ціле мистецтво й шоколадну смакоту.

Андрій Яблочков — координатор проекту «Музей шоколаду» й водночас його натхненник. Каже, що свого часу поцікавився у знайомих, які люблять посмакувати солодощами, чи знають вони, як виготовляють шоколад, яка історія його виникнення. Як з’ясувалося, їхні знання були поверховими. Тож і виник в Андрія задум створити шоколадний музей. Адже, на його думку, шоколад — не лише їжа, а й мистецтво. Він надихає художників творити з нього скульптури, дивовижної краси торти.

Ще півроку тому у селі Лопухів на Тячівщині, давня назва якого — Брустури, ніхто б не подумав, що кедри, які ростуть у 166-гектарному місцевому заказнику, подарують назву фестивалеві. А вже цього місяця свято під назвою «Брустурянська кедровиця» стало подією далеко не місцевого значення.

Ідею подав сільський голова Михайло Фіцай, а втілювали її в життя і аматори сцени, й лісівники, і кухарі, й будівельники та теслярі.

Фестиваль «Дзвони Лемківщини» неординарний. Бо це радше зустріч із долею цілого субетносу українців — лемків, а також тих співвітчизників, які мешкали в Надсянні, Підляшші та на Холмщині й зазнали від тоталітарних режимів примусового переселення із споконвічних земель.

Монастириська — райцентр Тернопілля. Але його тепер називають ще й лемківською столицею. І неспроста. Як відомо, споконвіку лемки мешкали в Карпатах, мали власну говірку, духовну та матеріальну культуру. За три роки майже півмільйона з них насильно вивезли ледь не по всіх куточках України.

Заньківчанський актор і режисер Орест Огородник виніс на суд глядачів одну з найгостріших нині для нашого суспільства проблему нівелювання вічних цінностей. Скажімо, для українського селянина не було більшого мірила достатку, аніж земля. Не в планетарному її вимірі, а  в духовно-матеріальному. Й ота любов, а радше кровний зв’язок, закладений на генетичному рівні, передавався з покоління в покоління. Та з якихось причин нині він десь переривається, порушуючи гармонію.

Головні  новації до свого минулорічного наказу посадовці Міністерства охорони здоров’я та Міносвіти озвучили на прес-конференції у Києві. Це передовсім те, що кожен учень має обов’язково проходити медичний профілактичний огляд раз на рік. Робитиметься це лише у присутності батьків та ще й виключно в лікувально-профілактичному закладі.