Жодна проблема у світі не варта єдиної дитячої сльози… Можливо, комусь цей вислів видається надто пафосним. Але, напевно, знайдуться лише одиниці, які зможуть це заперечити. А щоб малюки не плакали, дорослі мають знати й дотримуватися їхніх прав.
Згадаємо, як нещодавно всі наші ЗМІ сколихнула звістка про викрадення й вивезення в Росію дітей із маленького містечка, що на Донеччині, — Сніжного. Але тоді інформація була уривчаста, адже ті, хто займався поверненням малюків додому, не могли її розголошувати саме в інтересах дітей. Нині, коли усі хлопчики і дівчатка повернулися і перебувають у безпеці, Аксана Філіпішина, представник Уповноваженого з прав людини з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності, розповіла подробиці тієї події. 

Те, що відбувається в «гарячих точках» на сході нашої держави, навряд чи можна назвати іншим словом, ніж війна. Це трагедія українського народу. Навряд чи хто думав, що дійде до того, що відлітатимуть у вирій душі українців. Вдома у них залишилися батьки, дружини, діти. Залишилися живі жертви війни, які потребують допомоги, бо вони втратили годувальника... 
Перші жертви було спровоковано підступністю «живого щита», коли з-за спин жінок і дітей стріляли зайди. Зокрема, через це 2 травня біля Слов’янська загинули двоє десантників 95-ї аеромобільної Житомирської бригади. За кілька днів до смерті один з них по телефону сказав батькам, що вони матимуть пільги, бо коли він повернеться, то отримає посвідчення учасника бойових дій. Не повернувся… 

Техногенна катастрофа на газопроводі «Уренгой — Помари — Ужгород» змусила Україну посилити охорону вітчизняних об’єктів газотранспортної системи. Про це повідомили в НАК «Нафтогаз Україна» і наголосили: наша держава гарантує європейським споживачам надійний транзит газу, незважаючи на новий виток газової війни з Росією. 

Кількість вимушених переселенців зі східних областей нині збільшується у всіх регіонах України. На Черкащину таких людей уже прибуло близько 300. Недавно журналістам випала нагода побувати в окремих сім’ях переселенців, поспілкуватися з тими, кого біда примусила покинути рідні краї. 

 У профілакторії комбінату «Запоріжсталь» на Хортиці розмістили кілька багатодітних родин, яких вдалося вивезти зі Слов’янська майже з-під обстрілу.

— Розумієте, у нас нині всім заправляють люди зі зброєю — знахабнілі бандити. Їм нічого не доведеш, вони можуть розпоряджатися твоїм життям. Поводяться так, ніби ми ніхто. І це так і є. Тут перші дні ми дивилися на людей і не могли повірити, що вони не хочуть нам заподіяти зле, — ледве стримує емоції багатодітна мати Валерія, яка разом із чоловіком Олексієм виховує одинадцять(!) дітей.

Президент Петро Порошенко взяв участь в урочистостях з нагоди випуску слухачів оперативно-стратегічного та оперативно-тактичного рівнів підготовки Національного університету оборони імені Івана Черняховського. Він привітав офіцерів із закінченням курсу та зі 100-річним ювілеєм початку підготовки військових фахівців у навчальному закладі. Президент вручив випускникам дипломи, а офіцери виголосили урочисту клятву випускника. 

З того пам’ятного 16 березня, коли у Криму — під дулами автоматів — відбувся псевдореферендум, що визначив теперішній статус АРК і став першим щаблем анексії півострова Росією, минуло майже сто днів. За цей час життя кримчан круто змінило свій вектор, знищивши плани на майбутнє і додавши проблем, з якими поки що важко впоратись. Тож «Урядовий кур’єр» попросив проаналізувати нинішню ситуацію в Криму тамтешню журналістку, матеріал котрої, з огляду на безпеку автора, ми публікуємо під псевдонімом.  

Унаслідок збройної агресії Росії нині в тимчасово окупованому Криму системно порушуються права звичайних українців, вітчизняних компаній, підприємств та, власне, й безпосередньо нашої держави. У результаті від збитків потерпають усі. Незаконній експропріації піддає все, що вважає за потрібне, так звана влада Криму: за період окупації вона видала понад 10 рішень про націоналізацію 700 з лишком державних підприємств. Сума збитків, завданих Україні тимчасовою окупацією Криму, становить 1 трильйон 80 мільярдів гривень. І це ще без урахування втраченої вигоди від користування об’єктами, вартості корисних копалин тощо. 

У вересні учні загальноосвітніх шкіл на сході України схилять голови над зошитами чи просто аркушами паперу, подумки повертаючись у недавно минуле літо. Не секрет, що вперше у своєму житті багато хто із них у традиційному творі напише, що «у війнушку» цього літа не тільки гралися, а й відчули її реалії по-справжньому. І саме воєнні дії на півночі Донеччини та в інших районах регіону внесли серйозні корективи у те, як місцеві діти провели свою найулюбленішу пору року. Та це буде потім, у вересні, до якого, як дедалі частіше зітхають дорослі, ще треба дожити. А поки що ж автор, зібравши й узагальнивши враження юних донеччан від початку літа, запропонував їх у вигляді щоденника одного із них.  

Нині одне з пріоритетних завдань гуманітарного розвитку — забезпечення громадянської єдності. Його можна виконати, якщо влада зможе скоординувати свої дії у сфері інформаційної політики та забезпечити збалансований підхід до етнонаціональних питань. 
— Нашій державі нині бракує єдиної інформаційної політики. Це видно на прикладі ситуації, яка склалась у східному регіоні. Жителі Донецька, Слов’янська та інших міст не знають, звідки їм брати достовірну інформацію щодо антитерористичних заходів. А ось коли нарешті з’явився речник АТО, всі почали слухати тільки його, він став єдиним голосом, який усе розповідає, — каже політтехнолог, віце-президент Української PR-ліги Денис Богуш.