Попри не зовсім спекотну погоду, питання відпочинку дітей цього літа для багатьох батьків таки стало пекучим. На форумах у соцмережах мами обмінюються хто емоціями, хто досвідом організації відпочинку свого чада в літній період. З їхнього листування випливає, що пришкільні табори — це не зовсім те, чого хотілося, якщо дитині навіть і пощастило в такий потрапити. Бо вона зайнята не повний день, а якщо живе у великому місті, то про оздоровлення не йдеться зовсім. Порада психологів про зміну обстановки не дотримується. Ті самі шкільні стіни, їдальня, той самий шлях, що і під час навчального року. Можна збожеволіти! 

Відновлення АТО та ведення активних бойових дій проти терористів створили справді небезпечні умови для мирних жителів на певній території Донбасу. Як врятуватися людям від смертельної загрози? Журналісти, що зараз перебувають на сході, разом із земляками шукали бомбосховища та інші можливості захисту. Їхні розповіді — із зрозумілих причин — ми публікуємо під псевдонімами. 

Що таке Конституція для кожного з нас? На перший погляд, просте запитання. Аж ні. Гадаю, кожен дасть свою об∂рунтовану відповідь. Політики розкажуть про внесок у творення Основного Закону країни. Науковці зосередяться на тлумаченні та історичних паралелях. Відповіді пересічних громадян теж будуть різними. Вони не збігатимуться, приміром, у тих, хто має роботу, і безробітних. Отож Конституція — справді Основний Закон, який вбирає в себе і визначає життя держави та її громадян. Вона — дороговказ, який водночас наділяє нас обов’язками і правами. При цьому передбачається: якщо дотримуватись їх, усе в нас буде добре. На це й сподівались, коли 28 червня 1996 року ухвалили нинішню Конституцію. Пам’ятаєте, скільки було ейфорії після цього. Не один місяць з високих трибун лунало радісне: «Нашу Конституцію визнано однією з кращих у Європі!»  

«А чому ти ще не поїхала звідси?» — такою фразою привітала мене колишня колега під час несподіваної зустрічі в супермаркеті.

Справді, ми частіше тепер вдивляємося в обличчя сусідів, друзів і знайомих із цим німим запитанням. Уранці здається, що навіть трамваї розгублено озираються довкола, адже меншає людей, які чекають на них на зупинках.

На залізничному вокзалі — черги за квитками. Щоб їх купити, потрібно простояти кілька годин. Поспішають покинути небезпечний край не тільки луганчани, а й жителі області. Автобуси з Лисичанська, Сєверодонецька переповнені. Є люди, котрі бажають виїхати на будь-якому потязі, у будь-якому напрямку, аби подалі від території, де орудують терористи. 

Тих, хто змушений тікати з територій, де орудують терористи, не покидає страх, який сидить у кожного десь всередині. Вони бояться за своїх родичів, які залишилися вдома, за себе і дітей — «а що буде далі?», «а чи повернемося назад?», «що буде з роботою, навчанням, житлом?» тощо. Страх за минуле і страх за майбутнє — він ще не скоро відпустить їх зі своїх мерзотних тенет. Тому переселенці не наважуються називати свої прізвища, відмовляються фотографуватися. Слова «Дуже страшно було!» є у розповіді кожного.
Пані Тетяна з Краматорська покинула домівку ще до так званого референдуму, організованого так званою ДНР. Залишатися під «захистом» самопроголошеної влади їй було небезпечно: чоловік давно записався до батальйону «Дніпро», а старший син був пластуном у скаутській організації. 

З активізацією бойових дій і наближенням небезпеки до Луганська колега з Донецької області написала: насамперед запасайтеся водою. А й справді! Залишитися в місті без центрального водопостачання — величезна проблема в будь-який час. А тут на вулицях стріляють! Тож вирушаю по воду, аби зробити запаси. Виявляється, тепер це заняття схоже на полювання.
Через бої на околицях Станиці Луганської другий день у місто не приїжджають водовози. Сусіди, «озброєні» пластиковими бутлями, так само кружляють мікрорайоном, шукаючи питну воду. Пункти продажу очищеної води закриті. Ми, обганяючи одне одного, прямуємо до супермаркету. Але це поки що паніка. У магазинах — шеренги п’ятилітрівок. Що ж, продавці будуть у виграші. 

Жителі східних районів України, тікаючи від тих жахіть, які нині звалилися на міста Донеччини і Луганщини, насамперед шукають прихистку у найближчих сусідів. Відтак немало їх виїхало на Дніпропетровщину. Там людей намагаються розташувати і розрадити. Про те, як це відбувається і якої саме підтримки потребують переселенці, «Урядовому кур’єру» розповів керівник управління проектами Павлоградського благодійного фонду «Горєніє», член коаліції Всеукраїнської безоплатної правової допомоги Денис ГРЕЧКО. Він безпосередньо займається розселенням і наданням допомоги тим, хто вибрався із зони бойових дій.  

Удома їх зустрічали обласне керівництво УМВС, рідні та близькі. Усі розуміли, що бійці повернулися не з навчання, а з території, де орудують терористи. Зустріли тепло, душевно, висловлюючи таким чином моральну підтримку. 

«Господь забрав найкращого, найулюбленішого, найкрасивішого, самого світлого і рідного Вітюшку, — у розпачі написала на своїй сторінці в соціальній мережі Інна, дружина 32-річного старшого повітряного радиста, гвардії прапорщика Віктора Ментуса, який героїчно загинув разом із екіпажем та ще 40 бійцями-десантниками у транспортному літаку Іл-76, збитому вночі 14 червня терористами в аеропорту Луганська. — Як жити без тебе — не знаю і не хочу»... 

«Ви або зараз створите нову Україну, або ніколи». «Якщо не проводити кардинальних реформ, країни не буде. Бездіяльність прирівнюється до смерті». Ці два надто жорсткі й відверті, але досить влучні вислови щодо ситуації, в якій опинилася наша держава, належать одній людині — Касі Бендукідзе, радникові Президента України Петра Порошенка. Один з ключових авторів ліберальних економічних реформ у Грузії є також членом міжнародної експертної ради, яку створено при Міністерстві економічного розвитку і торгівлі.

Чи мав на увазі пан Бендукідзе і стан справ у нашій атомній енергетиці, коли робив ті висновки, з яких ми почали свою розмову, не відомо. Найімовірніше — так, з огляду на численні інтерв’ю, які останніми роками він давав українським ЗМІ. Каха добре обізнаний з політичною та економічною ситуацією в нашій країні, з тими зокрема корупційними схемами, з тарифами і протекціонізмом, які процвітають не лише в енергетичній галузі. «З цими хворобами треба йти до хірурга. Якщо їх вдасться вирізати, то решті болячок можна прописувати ліки і фізіотерапію. Але з першими обома — лише до хірурга».