На початку грудня під час селекторної наради віце-прем’єр Олександр Вілкул доручив керівникам регіонів прискорити роботи з добудови проблемних житлових об’єктів. Серед міст, де є такі об’єкти, назвали й Одесу. На жаль, за поширеністю цієї болячки Південна Пальміра поступається лише столиці. 

На шпальтах «Урядового кур’єра» в №100 від 6 червня 2013 року в матеріалі «За межею справедливості» розповідалося про поневіряння жительки села Залінійне  Зачепилівського району на Харківщині Людмили  Кононихіної, яка змушена була пройти через усі можливі державні інстанції, щоб добитися свого законного права на власність земельного паю.
Нагадаємо коротко суть справи. Понад 15 років Людмила Олександрівна намагається оформити свої та членів своєї сім’ї земельні ділянки, проте навіть сертифікат вона змогла отримати лишень після рішення прокуратури, а на шляху до виготовлення державних актів на землю так і не змогла здолати підступних бюрократичних мурів. У той же час, на думку жінки, її поля щосили експлуатуються чужими людьми без жодної сплати їй за оренду. Дійшовши до Європейського суду, вона так і не змогла  відшукати справедливість, отримавши лише десятки кілограмів відписок від вітчизняних правоохоронних органів різного рівня та чиновників державних установ. 

Напередодні Різдва політики як ніколи багато говорять про соціальну турботу, розвиток країни, милосердя та гуманність. Щоправда, серед тих, кому вони адресують свої святкові послання, чимало людей, які не вірять у диво, а намагаються створювати його для себе самостійно, попри те, що давно втратили нормальну роботу й дім.
Першим моїм співрозмовником, з яким я познайомилася у підземному переході біла Святошинського ринку, був хлопчина в брудній куртці. Жуючи багет, він тинявся біля лотка, де були виставлені святкові атрибути. Продавець, аби привернути увагу до свого краму, періодично вмикав новорічну гірлянду. Хлопець меланхолійно спостерігав за тим, як чолов’яга намагається вмовити перехожих щось у нього купити.

Жахлива сцена: дощенту зруйнований автобус, усюди мертві тіла, кров на снігу. Сцена не для слабкодухих. Ні, це не кадри військової хроніки кінця 1942-го — початку 1943 року. Це свіжі свідчення очевидців у Волгограді, де  29 і 30 грудня сталися два теракти. 

Зовнішня реклама — це не лише додатковий дохід до місцевого бюджету, а й велика проблема для Києва. Часто вона агресивно впливає на середовище і зовсім не додає місту привабливості. Щоб переконатися в цьому, варто лише поглянути на зовнішній вигляд архітектурних пам’яток у центрі столиці, зокрема на Бессарабський ринок, обліплений лайтбоксами, брандмауерами та строкатими розтяжками. Хто і як намагається навести лад у цій галузі, ми і спробуємо з’ясувати. 
Спершу зазначимо, що, попри тотальну комерціалізацію сфери зовнішньої реклами, існує складний порядок її розміщення в Києві, регламентований законом «Про рекламу», рішенням Київради від 22 вересня 2011 року «Про затвердження Порядку розміщення реклами в Києві» та постановою Кабміну від 29 грудня 2003 року «Про затвердження Типових правил розміщення зовнішньої реклами». 

Пруту не щастить. Чернівці, перед якими він шанобливо розливається, упокорюючи свій гірський норов, перетворили його береги на стихійні сміттєзвалища, подекуди зі смертельно небезпечними хімікатами, а також на «дикі» кар’єри, звідки промисловими масштабами безкарно тягають гравій і пісок. Правоохоронці лише безпорадно розводять перед Прутом руками. 
На початку жовтня Чернівці сколихнула тривожна новина: на березі річки Прут випадковий рибалка натрапив на гору отрутохімікатів у заводських упаковках для роздрібної торгівлі, які хтось викинув за кілька десятків метрів від води. Спеціалісти управління з питань надзвичайних ситуацій і цивільного захисту населення, що терміново виїхали на місце події, знайшли 44 нашвидкуруч прикопаних мішки з різнокольоровими пакетиками, ніби гамузом забраними з торговельного складу. Усього нарахували 900 кілограмів (!) ще цілком придатних пестицидів, інших хімікатів українського та китайського виробництва для обробки садів, знищення гризунів і комах. 

Напередодні католицького Різдва на інформаційних сайтах з’явилися повідомлення від Студентської координаційної ради про намір мобілізувати студентів на протестні акції проти затримок із виплатами стипендій. «Напередодні свят нас залишили без копійки в кишені», — повідомляли  активісти. Особливо обурювало молодь те, що на фоні бюджетних планів на 2014 рік підвищити фінансування правоохоронних органів студентам затримують їх мізерні виплати, на які й прожити неможливо. І оголосили вимогу Міністерству освіти і науки — протягом 24 годин ліквідувати заборгованість по стипендіях. 

В Україні вже не перший рік йдеться про роздержавлення центральної та комунальної преси, розроблено законодавчу базу для його здійснення. Однак до другого читання законопроекту Верховна Рада України не дійшла, тож у правовому полі процес так і не може розпочатися, що породжує безліч зловживань у майновій сфері і порушень прав редакційних колективів. «Урядовий кур’єр» виявив немало позитивного досвіду у колег, які вирушили у «вільне плавання». Але редакціям вкрай потрібна чітко виписана законодавча база для своєї діяльності, а майбутня доля видань залежатиме від професійності творчих колективів.

Перед Новим роком ми масово готуємося до свят й активно шукаємо подарунки. Тож споживчий попит у цей період чи не найвищий за весь рік, а тому кожен продавець з усіх сил намагається привернути увагу до свого товару чи послуги, пропонуючи різноманітні акції та знижки, переконуючи, що його пропозиція найвигідніша і найунікальніша. Цифри і відсотки у рекламних по  стерах, оголошеннях майже переконують, що  реалізатори працюють собі на збиток або виходять на нуль, — і все це заради нас, покупців.
Проте чи насправді, придбавши товар зі знижкою, вдається зекономити?  Як стверджують досвідчені  маркетологи, не завжди, і вкотре нагадують приказку: «Безплатний сир буває лише у мишоловці».

Для більшості українців Новий рік починається з корпоративної вечірки. А як інакше?! Адже корпоратив — це не лише спілкування з колегами в неробочій атмосфері, а й запальні танці, пісні і смачні наїдки. Зазвичай керівництво компаній у такі дні не скупиться і замовляє для своїх підлеглих хороші ресторани та багато їжі й напоїв. Адже є повір’я: чим ситніший буде стіл на святкуванні, тим багатше «житиме» компанія наступні 12 місяців. Нині корпоративна вечірка обійдеться керівництву лише на 10% дорожче, ніж 2012-го.