Чому ми так хвилюємося, вперше ведучи доньку чи сина до дитсадка? Бо переймаємося, як малеча, що досі була в затишному колі «мама-тато-дідусь-бабуся», почуватиметься в новому колективі, як призвичаїться до нього, яким чином дитсадок вплине на її здоров’я й формування особистості. Водночас, як наголошує в одній зі своїх книжок український педіатр Євген Комаровський, «щаслива дитина — не та, що вміє читати, писати і грати на скрипці. Щаслива — це передовсім здорова дитина». 

Шкільна освіта, охорона здоров’я і футбол — це, мабуть, три найулюбленіші теми для обговорення в нашому суспільстві. На жаль, найчастіше ці теми обговорюють із негативними оцінками. Кожен, хто навчався у школі, вважає себе компетентним оцінювати стан загальної середньої освіти, іноді забуваючи, що за роки після отримання ним атестата багато змінилося.  
 Насамперед зазначу, що 2011 рік був революційним щодо змісту освіти. Змінилися всі державні стандарти: початкової, базової та повної загальної середньої освіти.  

Олена Іванівна Авраменко — десятий директор Державної художньої середньої школи імені Т. Г. Шевченка і перша жінка-керівник у ній. У її кабінеті живе історія школи і позитивна енергетика від скульптур, кераміки, малюнків. На одній із картин (випускній роботі учня) зображено шкільну творчу майстерню і вчителя директора, який і нині плідно працює тут, — Бориса Олександровича Литовченка.

За всієї поваги до європейських стандартів освіти Олена Авраменко радить розпочинати її в Україні. Такої академічної художньої освіти, як у нас, ніде немає, каже вона. У СРСР аналогічні школи були лише в Москві й Ленінграді. Про те, як поважний заклад з усталеними творчими традиціями продукує і сприймає новаторські освітні ідеї, директор розповіла «УК». 

Не один рік на всіх рівнях говорять про необхідність модернізації професійної освіти. Часто все зводиться до примітивного намагання закрити або перепрофілювати той чи той навчальний заклад. Життя свідчить: цього не досить. Що і як треба робити, що вдалося, а які проблеми потребують дослідження і розв’язання в цій галузі? На ці запитання «УК» відповідає директор Інституту професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук Валентина РАДКЕВИЧ. 

Проект "Герої України про освіту" ініційований Міжнародним філософсько-космологічним товариством (МФКТ) і підтриманий Національною академією педагогічних наук України та Академією педагогічних наук Росії. Пропонуємо вашій увазі бесіди доктора філософських наук Олега БАЗАЛУКА з Оленою ЮРКОВСЬКОЮ та Леонідом КАДЕНЮКОМ.

Сьогодні той чи той навчальний заклад оцінюють не тільки, так би мовити, за його відбитком у дзеркалі національного сприйняття. Не менше важить думка про нього в очах світової спільноти. Ось чому Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини все активніше виходить у світовий освітній простір. Пізнаючи життя закордонних вишів зсередини, викладачі й студенти привозять до Умані нові враження, ідеї, бачення перспектив. Про те, як удається розширювати горизонти міжнародної співпраці, — наша розмова з координатором міжнародної діяльності університету Оксаною Заболотною.  

Пошук людей, які стояли біля витоків гімназії у 1923—1939 роках, свого часу привів гімназистів до дочки викладача Георгія Косміаді Надії — художниці зі світовим іменем, і до сина тодішнього професора географії Михайла Гуцуляка.  
«Надія Косміаді зокрема повернула в Україну, в Рівне, яке вважає рідним, колекцію батькових картин, — розповіла директор Рівненської української гімназії, кандидат педагогічних наук Тетяна Кухарчук. — А син Михайла Гуцуляка Ераст запровадив для талановитих гімназистів іменні стипендії. Дарма, що Надія Георгіївна живе в Італії, а Ераст Михайлович — у Канаді: в незалежній Україні кордони вже не заважають нашому щирому спілкуванню. Адже обидві родини спіткала доля емігрантів. Не уникла її й родина колишнього професора математики гімназії Надії Шульгиної. Після трьох років копіткої дослідницької роботи наші педагоги та учні відкрили для себе не лише постать цієї талановитої жінки, а й увесь славетний рід Шульгиних, які чимало зробили для утвердження українства».

Ми пам’ятаємо їх усе життя. Тих мудрих і терплячих учителів, котрі змогли захопити своїм предметом, прищепити паростки духовності й людяності. Ми подумки звіряємо свої вже дорослі  вчинки з настановами, що почули від них. І, по суті, кожне досягнення в нашому житті — це і досягнення наших наставників. Зі святом вас, дорогі вчителі! Здоров’я, добробуту і вдячних учнів!  

«Хто не навчиться тримати комп’ютерну мишку, той триматиме кермо або лопату», — прочитала якось в одній з газет. Дивне переконання! Але якщо всі вмостяться перед моніторами, кому тоді орати, сіяти, будувати, майструвати? Та й хто сказав, що простому робітнику зась до Інтернету? Навпаки: професійно-технічним кадрам треба встигати за розвитком сучасних технологій, аби не сталося так, що сьогодні ти суперовий фахівець, а завтра — «гальмо прогресу». 

Страшний шквал закінчився, коли дерева лежали на землі, і тоді, понад 70 років тому, чотирирічний малюк із Хмельниччини Боря Лєсков подумав, що спричинили його саме дерева, і якщо їх вирубати, буревіїв не буде...
Тепер у нього вже півстолітній досвід у гідрометеорології і власні відкриття в ній. Одне з них, ще 1965 року, — що конвективна хмара обертається навколо вертикальної осі — засвідчила й сучасна локаційна техніка. У пана Бориса багато подорожей до… хмар і карколомних пригод у них, а найголовніше — знань та практики, як співпрацювати з Природою на вагомі прибутки в економіці.