З директоркою Magic Cleaner Balu Тетяною Кочкіною ми зустрілися біля станції метро «Лук’янівська»: керівниця йшла прибирати офіс однієї зі столичних ІТ-компаній.
«Попри повномасштабну війну в Україні, прагнення працівників різних фірм, домогосподарок до чистоти не зникли, — пані Тетяна запропонувала розмовляти просто на вулиці. — Бо ідеальний порядок нині — це не лише ознака успіху та процвітання тієї чи іншої компанії, а й спроба поліпшити настрій її працівникам: у свіжому чистому приміщенні навіть невеселі повідомлення із фронту сприймаються не так фатально».

З 16 липня 2022 року набирають чинності окремі норми Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (далі — Закон), які стосуються використання мови в мережі Інтернет та мови інтерфейсів комп’ютерних програм, встановлених на товарах. Також з 16 липня 2022 року Уповноважений із захисту державної мови може накладати адміністративні стягнення за порушення Закону відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП). 

Захід демонструє справжню єдність і солідарність з Україною в умовах війни з росією, попри побоювання, що так не станеться. Україна може вступити в ЄС у перспективі років, а не десятиліть, натомість членство України в  НАТО стає реальним після вступу до Альянсу Фінляндії та Швеції. Війна росії проти України може бути тривалою. Такими думками в інтерв’ю власному кореспондентові Укрінформу поділився експрезидент Польщі (1995—2005) Александер КВАСНЄВСЬКИЙ.

 Кількість підприємств, які після початку вій­ни переїхали на Закарпаття, вже перевищила три сотні. Це майже половина всіх релокованих в Україні, зазначив нещодавно керівник обласної військової адміністрації Віктор Микита. Як на місці колись потужного деревообробного комбінату в селищі Тересва на Тячівщині нині працює меблеве виробництво, що переїхало з Києва й Одеси, розповідає кореспондент «Урядового кур’єра».

Питання забезпечення зайнятості в літній період дітей дошкільного та молодшого шкільного віку нині актуальніше, ніж до вій­ни. Це чудово розуміють на Полтавщині, яка стала місцем компактного проживання внутрішньо переміщених дітей. В області з усією відповідальністю  ставляться до його вирішення: організовують для них різноманітні розважально-пізнавальні заходи, екскурсії, роботу гуртків, знайомлять з українськими народними традиціями, обрядами, звичаями, проводять майстер-класи, виставки.

Євген Головаха, директор Інституту соціології Національної академії наук України, знає про українське суспільство все. Думаю, що знає все і про нас сьогоднішніх. Не лише тому, що опитування громадської думки не припиняються під час війни, а ще й тому, що всю війну Євген ГОЛОВАХА провів у Києві, категорично заявивши, що нікуди з нього не виїде. Коли проводжав в евакуацію співробітників, здобув свій життєвий досвід і може говорити про наше сьогодення та майбутнє, до чого готуватися і чого краще спробувати уникнути.

Удень 9 березня цього року в квартирі Ані Бокової, яка жила в місті Шостка Сумської області, пролунав дзвоник. Її чоловік попросив у неї пробачення. Сказав, що втратив ногу, бій триває, джгута немає. Він стікав кров’ю. 
39-річний штаб-сержант Національної гвардії України був одним із 40 українських військових і представників місцевої тероборони, які зупинили в селі Залісся (Броварський район Київської області) колону з 85 російських танків. Це за 30 км від Києва.

До парку чи лісу Віктор Боркута з Чорткова на Тернопіллі зазвичай ходить з бензопилою, сокирою та іншими інструментами. Ще може замовити якийсь транспортний засіб і навіть покликати когось на поміч. Спонукає ж його до цього творча робота і захоплення: він активно займається художнім різьбленням по дереву, коренепластикою. Що назбирав у природі, перетворивши на мистецькі витвори, можна до кінця липня побачити в Тернопільському художньому музеї.  

Уже кілька тижнів один з недавніх знайомих заклопотано лаштується в дорогу. Робить це дуже ретельно, прискіпливо і системно. Само собою, відповідно готує автомобіль і подбав про запаси пального. Укотре уважно вивчає і проробляє всі можливі головні та запасні маршрути руху й простежує стан доріг. Тримає під постійним контролем ситуацію в місті, куди зібрався, й у найближчих населених пунктах. 

Так уже вийшло, що хоч і народився я на Дніпрі, синьооку Рось теж люблю безмірно. Здається, знаю її ще відтоді, коли не була вона місцями закута у гранітні береги, не лежали на її заплавах брили сірого каменю, а дно не вкривали химерні валуни. Це навала ворогів, як розповідає давня українська легенда, змусила річку колись стати непереборною перешкодою на їхньому шляху. Непроханих зайд прогнали в дикі степи, а каміння залишилося у воді, немов пересторога майбутнім завойовникам.