Звертається до вас громада селища Лисичанський з Луганщини. У нашому населеному пункті хочуть закрити пошту і ми цим дуже незадоволені. Хочемо запитати, чи можемо щось зробити, аби цього не сталося?

Справа в тім, що працівники Першотравневого Центрального пункту зв’язку Луганської дирекції «Укрпошти», починаючи ще з 2010 року, намагаються закрити наше поштове відділення. А громада, у свою чергу, намагається цьому запобігти. Але нині вже пошту хочуть закрити, не зважаючи на думку місцевих жителів, ні навіть депутатів, які намагаються нас захистити. Адже після того, як пошта звільнить приміщення, його планують продати зацікавленим особам, які відкриють там магазин. Розташування будівлі дуже зручне — у центрі селища, біля дороги. А нам не потрібен ще один магазин, їх і так вже занадто багато. До того ж, недалеко — базар Лисичанська. А ось поштове відділення нам дуже потрібне.

Отже, хочемо дізнатися, яка офіційна причина закриття пошти у Лисичанському і чи можна відмінити це рішення?

МІСЦЕВА ГРОМАДА, селище Лисичанський Луганської обл. 

Маю невелику зарплату, яка ледве сягає прожиткового мінімуму. Через це від мене пішла громадянська дружина, забравши восьмирічну дочку. Вже два роки вони зі мною не проживають. Підозрюю навіть, що виїхали з України. А отже, я хотів виписати дружину зі своєї квартири. Бо досі змушений платити за комунальні послуги як за двох людей. Але мені сказали, що не все так просто і робити я це маю через суд. На суді мої сусіди підтвердили, що дружина вже два роки у квартирі не з’являється. Але суддя зауважив, що маю подати оголошення саме до «Урядового кур’єра». На юридичних тонкощах я не знаюся, тому хочу запитати, чи насправді я зобов’язаний давати це оголошення? І чому саме у вашу поважну газету? Поясніть мені, будь ласка.

В. БУБНОВ,  Житомир 

Ми — пенсіонери, діти війни. Ще минулого року отримували субсидію від фактично нарахованого розміру пенсії. Та на початку цього року нас викликали до відділу субсидій, аби заповнили нову декларацію, бо ми подавали позов до суду, аби нам як дітям війни виплатили належні за законом суми. Суд виніс рішення на нашу користь, та грошей ми досі не отримали. Проте відділ субсидій зауважив, що гроші нам нарахували. І під їхнім тиском нам довелося заповнити нову декларацію. Тож різниця від фактично отриманої і нарахованої на папері пенсії становить 100 гривень. От ми і хочемо дізнатися, у чиїх кишенях залишається ця різниця? Та чому ми й досі не отримали грошей, які нам належать за рішенням суду?

М. ГОРЯНАЯ, Л. ЗАКРЕВСЬКА, м. Дніпродзержинськ, Дніпропетровська обл. 

Працюю директором сільського будинку культури. У березні 2012-го мені виповнилося 60 років, тобто я отримав право виходу на пенсію за віком. Десь у ЗМІ читав, що саме при виході на пенсію за віком людині моєї професії мають виплатити 10 посадових окладів. Але коли звернувся до бухгалтерії сільради, мені відповіли, що навіть про таке не чули і нічого мені виплачувати не збираються.

Загальний стаж моєї роботи — 43 роки з них 25 — у сільському будинку культури. Спочатку на посаді художнього керівника — 12 років, а згодом директора — 13 років. До того ж, понад сім років є інвалідом ІІІ групи загального захворювання.

Отже, хочу дізнатися: враховуючи мої дані, чи повинні мені виплатити грошову допомогу при виході на пенсію за віком чи ні?

Г. СЛИНЬКО, с. Лютенські Будища, Полтавська обл. 

Реклама, як відомо, — двигун торгівлі. І не так уже й важливо, що вона просуває на вітчизняному ринку — товари чи послуги, ми всі так звикли до реклами, що не мислимо без неї сучасного життя. Тож не дивно, що переважна кількість тих, кого прийнято називати обивателями, віддає перевагу всьому тому, що день у день миготить з екранів телевізорів. І хоч ми добре знаємо, що вартість будь-якої реклами закладається у вартість продукту чи послуги, ціна яких збільшується пропорційно затратам на рекламу, однак у супермаркеті, на ринку торговому чи фінансовому обов’язково вибираємо ту продукцію або послугу, яку, наївно вірячи рекламі, вважаємо найбільш якісною, дешевою, безпечною і просто необхідною для нашого дому.  

В Україні завжди з повагою ставилися до учасників Великої Вітчизняної війни. День Перемоги — особлива нагода ще раз уклонитися ветеранам, які сьогодні поруч із нами, за їхній подвиг, розповісти про буремні воєнні роки молодому поколінню, вшанувати пам’ять тих, хто навіки залишився вартовим Перемоги. Їхні могили та меморіали завжди доглядають та впорядковують, висаджують квіти... А ще — закладають живі пам’ятки на згадку про ті буремні дні.  

Розбурханий терактами, Дніпропетровськ поступово повертається до звичного життя. Відновлено рух громадського транспорту, центральний проспект звільнився від обмежувальних стрічок, численних правоохоронців і знову наповнився перехожими. Про недавні вибухи у місті нагадують хіба що посилені наряди міліції, машини «швидкої», що цілодобово чергують у людних місцях і… відсутність урн на вулицях. Міський голова Іван Куліченко заявив, що всі бетонні урни замінять, а у місцях великого скупчення людей встановлять відеокамери.

Виплата заробітної плати «в конвертах», яка в 90-ті набула неабиякого поширення, спочатку влаштовувала і роботодавців, і їхніх найманих працівників. Ситуація мала змінитися 2000 року, коли замість робочого стажу ввели страховий, тобто пенсію почали нараховувати тільки з того заробітку, з якого сплачено страхові внески. Здавалося б, наймані працівники відразу почнуть вимагати сплати заробленого по-білому. Однак з’ясувалося, що їхнє становище (проблеми з працевлаштуванням та суцільна залежність від роботодавця) обмежили будь-який маневр. Тож із тіньовою зарплатою продовжили боротьбу лише контролюючі органи, серед яких податкова служба.  

У будинку, що по вул. Марка Вовчка, 10 в Ужгороді, у березні 2010 року створили об’єднання «Господар Уж». Лише 52-річна Надія Рутковська відмовилася в нього ввійти. Голову правління Василя Очеретного вона називає «прапорщиком, який прорвався до влади», себе ж —  «законослухняною громадянкою». Під час зустрічі з Надією Вікторівною попросив, аби вона пояснила свою позицію. «Хай Бог милує, спаси і сохрани! —  відповідала жінка. —  Якби вони знали, що таке ОСББ, то я б із задоволенням погодилася! Вони взялися за проблеми збереження будинку, але вперто оминають іншу —  де прибудувати, де забрати… Сплачую за світло енергонагляду, а от ОСББ ні за що не сплачую. Квитанції лише складаю…»  

У народі кажуть: з ким поведешся, від того й наберешся. Тож питання, чого вчить в’язниця, не таке вже й риторичне. Соціологи стверджують, що, відбувши покарання, людина здебільшого прагне знайти себе у подальшому житті. Очевидно й інше: містком, який зв’язує засуджених із суспільством, є праця. Трудотерапія важлива з багатьох причин, як з огляду на виховання, так і справедливості: якщо засуджений не працює, він утримується коштом платників податків.