Свого часу заява Президента Віктора Януковича про наміри України позмагатися за право проведення у нас зимової Олімпіади—2020 викликала чималий інтерес фахівців зимового спорту як за кордоном, де вперше озвучено цю ідею, так і в Україні. Однак як і все нове, сприйняли її неоднозначно. Особливо окремі закордонні спеціалісти. Представники, так би мовити, конкурента у своїх коментарях почали висловлювати сумніви, що  в Українських Карпатах можна знайти  гірськолижні траси, які б відповідали міжнародним спортивним стандартам. Мовляв, Карпати — гори молоді й  значно поступаються висотою Альпам. Зовсім іншої думки щодо проведення Олімпіади ті, хто знає Карпати не з туристичних довідників, а пов’язали з цим краєм своє життя. До них належить і голова Рахівської райдержадміністрації Дмитро Андріюк, із яким ми розмовляємо про те, наскільки реальна перспектива  проведення тут спортивного заходу світового масштабу. І перше питання, яке можна зарахувати до фундаментальних: чи можна знайти в Карпатах серйозні гірськолижні траси, які б повною мірою задовольняли вимоги спортсменів?  

Коли згадую події суботи 13 жовтня 2007 року, починає щеміти серце. Пам’ятаю і завали зруйнованих двох під’їздів

10-поверхового будинку на вул. Мандриківській, 127, і обличчя людей, які втратили у цій трагедії близьких. Здебільшого це мами та бабусі, в яких загинули діти чи онуки. Згадую, як пізно ввечері  до школи, де розташувався штаб ліквідації аварії, вбігли хлопці з радісною звісткою: «Дівчинку під завалами знайшли! Жива!» На жаль, новина не підтвердилася. Як тоді мені пояснили рятувальники, вони справді знайшли дівчину, але «швидка» забрала лише її тіло… Згадую молоду жінку, якій хтось сказав, що бачив на вулиці її семирічну доньку вже після вибуху. Правоохоронці ретельно перевіряли всі підвали й закутки житлового масиву, розшукуючи дитину. Потім серед останніх знайшли її тіло під плитами зруйнованого будинку. 

18 травня 1944 року за одну ніч з Криму було депортовано цілу націю. У числі її представників — 11-річний хлопчик Дилявер Еннанов. Мій батько.  

«Прошу посприяти у здійсненні права моєї дитини навчатися державною мовою…»

З такими заявами батьки звертаються до громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім». Приводом для їх написання стало те, що районні держадміністрації автономії зобов’язали директорів шкіл провести так звану оптимізацію — тобто через брак фінансування зменшити кількість класів у наступному навчальному році. Однак зекономити, як завжди, вирішили саме на україномовних. 

Тоді, коли в інших містах України захоплено милувалися тюльпановими виставками, у Чернігові журилися через понівечену красу: хтось холоднокровно вирізав квіти на клумбах у центрі міста. Вигадливо поєднані барви візерунків, створених розквітлими тюльпанами, нарцисами і крокусами, почорніли, адже на їх місці лишився тільки грунт. Такі вчинки невідомих зловмисників особливо прикрі тому, що постраждали улюблені місця відпочинку. На Алеї Героїв, яка тягнеться від прикметної для туристів Катерининської церкви до центральної Красної площі, людно і в свята, і в будні. Тут зустрічаються і обговорюють новини бабусі, дрімають у візках немовлята, бігає навколо фонтанів малеча, фотографуються гості міста. А та казка, яку створили на клумбах працівники «Зеленбуду», цього року була особливо яскравою. Та, на жаль, нетривалою.  

Нині багато хто розцінює нещодавнє укладання рамкової угоди між НАК «Нафтогаз України» та німецькою компанією «RWE Supply & Trading GmbH» про купівлю — продаж природного газу як істотний прорив у диверсифікації джерел постачання блакитного палива в Україну і впливовим важелем на газових переговорах між президентами України та Росії.   

Щоденні повідомлення обласного управління МНС із різних населених пунктів Харківщини нагадують вісті з фронтів: тіло 87-річної жінки знайшли в селищі Безлюдівка Харківського району на місці, де горіла суха трава, — навпроти одного з приватних будинків.   

На ціле  узбережжя у Запорізькій області  між Степанівкою (Приазовський район)  і Кирилівкою (Якимівський район) поодинокий рибалка сумує над  вудочкою: сьогодні ще не спіймав жодної рибини. День до вечора, а у чоловіка вже й надії немає, що повернеться додому з уловом.  

«Хочеш миру — готуйся до війни» — актуальність цього крилатого вислову ще ніхто не відміняв. Звичайно, якщо все перевести на мову нинішніх реалій, то йдеться передусім не про гонку озброєнь, а про економічну міць. Адже ніщо не заважає демілітаризованій Японії користуватися більшою повагою та пошаною у світі, ніж країнам, які мають на озброєнні ядерну зброю. І ні для кого не є секретом, що ту ж Росію не стільки поважають, як бояться через існування великого ядерного арсеналу та терплять через її монопольне становище в газопостачанні на європейському та пострадянському просторі.   

Останні новини з газового «фронту» безумовно не могли пройти непоміченими повз увагу російського Газпрому. Особливо, коли стало очевидним, що домовленості стосовно закупівлі Україною «стратегічного російського продукту» в країнах Західної Європи можуть перетворитися з гіпотетичних в реальні. Зокрема серйозність цих намірів засвідчило  нещодавнє підписання «Нафтогазом» рамкової угоди з німецькою компанією RWE Supply & Trading про купівлю-продаж природного газу. Днями Прем’єр-міністр Микола Азаров,   після відвідин компанії «Рас Газ», зазначив, що Україна вивчає можливість придбання газу в Катарі. Адже ціна катарських вуглеводнів  навіть з урахуванням  доставки на сьогодні втричі нижча за ціну газу, який Україна купує в Росії. А після того як в Україну прибула перша бурова платформа, що дозволяє видобувати вуглеводні на глибинах, які раніше були недоступними для українських видобувачів, занепокоєння сусідів лише зросло.

Як перші реальні кроки по диверсифікації джерел енергопостачання відобразяться на взаєминах нашої країни з РФ та на які поступки може піти Газпром — це перше питання, на яке ми попросили відповісти незалежного експерта з енергетичних питань Валентина Землянського.