Суспільство

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Ремені безпеки стануть обов’язковими

    23 травня, у свій день народження, рівнянка Світлана Поліщук знову повезе на 132-й кілометр житомирської траси букет жовтих троянд. Дарма що від трагедії, в якій цього дня загинув її син Андрій, матір відділяють уже довгих чотири роки...

    Тоді загинув не лише Андрій: із життям попрощалися всі 10 пасажирів маршрутки Рівне — Київ та її водій. Трагедія сталася на 132-му кілометрі автодороги Київ — Чоп у Житомирській області внаслідок зіткнення вантажного автомобіля «Сканія» з автобусом «Фольксваген ЛТ35», тобто тією злощасною рівненською маршруткою. Причиною стало те, що водій вантажівки, громадянин Боснії і Герцеговини, виїхав на зустрічну смугу.     Принаймні, до такого висновку дійшли і урядова комісія, утворена за гарячими слідами, і суд. Водія «Сканії» засуджено на 10 років позбавлення волі, він і нині відбуває свій строк. Натомість власник вантажівки живе і працює у Словенії.  

  • Владислав КИРЕЙ

    Над дитсадками нависла «тінь оптимізації»

    Під таким заголовком 16 квітня 2011 року в «УК» було опубліковано кореспонденцію, в якій ішлося про те, що два з шести дитячих садків у Звенигородці на Черкащині збираються закрити. Для районного центру з населенням майже 20 тисяч осіб — це велика проблема. Влаштувати малюка в дитячий садок нелегко. Тож коли йдеться про закриття дитячих дошкільних закладів під горезвісним грифом «оптимізації», батьки тривожаться не на жарт.  

  • Віктор ШПАК

    Уроки В’ячеслава Липинського

    Скромна меморіальна дошка на будівлі головного корпусу Житомирського університету ім. І. Франка нагадує, що в гімназії, яка діяла тут з 1893 по 1897 роки, вчився видатний український громадський і політичний діяч, дипломат, історик В’ячеслав Липинський. На жаль, навіть нині далеко не кожному хоч щось говорить це ім’я. Між тим не схильний до марних похвал Євген Чикаленко — відомий меценат і головний видавець першої української щоденної газети «Рада» — згодом назве цього вихованця Житомирської гімназії найталановитішим після Грушевського нашим публіцистом. Йому вторить ще одна відома особистість — історик Дмитро Дорошенко, який вважав наукові праці Липинського «поруч з творами Грушевського найціннішим здобутком української історичної думки, продуктом глибокого наукового аналізу і рідкісного дару широких бистроумних концепцій».  

  • Прощання з другом

    Перестало битися серце багаторічного лідера Національної спілки журналістів України, людини високого таланту і щедрої, світлої душі, нашого доброго, надійного товариша Ігоря Федоровича Лубченка.   

  • Наталя ЗВОРИГІНА

    З гострим болем? Приходьте завтра

    Лікар у поліклініці відмовила пацієнту у наданні медичної допомоги, мотивуючи це тим, що за п’ять хвилин закінчується її робочий час. Це сталося із моєю доброю подругою і колегою. Аби ж хтось інший розповів, нізащо не повірила б, що таке може бути. Навіть у наш у дечому жорстокий і брутальний час все ж є певні непорушні речі (наполегливо вірю в це!), як от лікарський професіоналізм і клятва Гіппократа. Втім, ніде правди діти, молода жінка-отоларинголог районної поліклініки таки відмовила бідоласі у фаховій допомозі, коли та, прийшовши на прийом, поскаржилася на гострий біль у вусі.

    Свою відмову горе-ескулап цинічно мотивувала тим, що робочий день у неї сьогодні закінчується через п’ять хвилин — тож зовсім обмаль часу, а тому пацієнтці краще прийти на прийом уже завтра. Мовляв, тоді й запис у картці можна буде оформити. І лікарку аж ніяк не хвилювало, що жінка мається тим вухом — аж світу білого не бачить, та все ж мусила залишити кабінет без жодної надії на полегшення свого стану. 

  • Ірина НАГРЕБЕЦЬКА

    Робота над помилками: дія друга

    Експерти  вголос кажуть, що цьогорічна виборча кампанія, яка хоча ще й офіційно не розпочалася,  вже нагадує  ситуацію десятирічної давності. Щоправда, тоді прихильники партійної системи кавалерійським наскоком вибороли свою половину в апологетів мажоритарки, чим внесли  певний дисбаланс у стару, випробувану часом виборчу систему.  

  • Наталя ЗВОРИГІНА

    Запорізькі правоохоронці спинили шахрайський електронний «бізнес»

    Досконало знаючи комп’ютерні системи та мережі, злочинці розробили схему зчитування індивідуальних даних з чужих банківських карток і, використовуючи отриману таким чином персональну інформацію, без ускладнень знімали гроші з чужих рахунків у банкоматах.  

  • Віктор КАЛІНІЧ

    Гра по Лобановському

    У світі є набагато більше титулованих футбольних фахівців, аніж Валерій Васильович. Збірна під його керівництвом ніколи не була серед призерів на чемпіонатах світу, його підопічні жодного разу не вигравали найпрестижніший трофей Старого Світу — Кубок європейських чемпіонів. З часом все ясніше стає інше. «Залізний полковник», як його шанобливо називали на заході, — один із небагатьох, хто поривався передбачити, в якому напрямку розвиватиметься футбол, якою найпопулярніша гра у світі буде завтра.  

  • Павло КУЩ

    Ніби й козак, але щось не так

    «Як зваблять, бувало, до себе в Січ якогось хлопця із Гетьманщини, то спершу випробовують, чи годиться він у запорожці», — йдеться у переказах та історичних свідченнях, що дійшли до наших днів. Отже, накажуть козаки небораці кашу варити, а самі йдуть буцімто косити. Наварить він і виходить на могилу кликати побратимів. Ті чують та не відгукуються, і тоді новобранець починає скімлити: «От занесла мене нечиста сила до цих запорожців!..» А вони тоді проміж себе: «Ні, це не наш!» Інша річ, коли кандидат у січовики покличе козаків кілька разів, а потім каже: «Ну, й дідько з вами, як мовчите! Я й сам можу кашу їсти!» І затягнувши на весь степ пісні, йде молотити кашу. 

  • Інна ОМЕЛЯНЧУК

    Фронтовики ніколи не здаються

    —Не забудьте: код у моєму під’їзді 459: 45-й рік, 9 Травня, —  розшифрувала Дарія Емануїлівна. В гостях у цієї милої жінки-фронтовички, ветерана споживчої кооперації області побувала не вперше. Бо, немов магнітом, притягують її надзвичайно позитивна енергетика і якась особлива життєдайна сила. Вдуматися тільки: пройти фронтовою медсестрою дві війни — фінську та Велику Вітчизняну, відбудувати повоєнне Рівне, відпрацювати кілька десятиліть у кооперації, виростити сина, діждатися онуків та правнуків, пережити втрату чоловіка і… не зігнутися під вагою всіх оцих життєвих перипетій.