— Ми споживаємо набагато менше гарячої води, ніж нам нараховують за неї до сплати. Як і більшість ОСББ в Києві, маємо (точніше, мали до 1 січня цього року) колективний договір об’єднання з «Київенерго» на постачання теплової енергії. Кошти від мешканців надходили до ОСББ, і воно перераховувало їх у «Київенерго». Майже 80% помешкань мають квартирні лічильники, люди платять лише за спожиту гарячу воду. Але «Київенерго» нам рахує за своїми методиками, ігноруючи ці лічильники. Де брати кошти на покриття різниці, тобто того, чого люди не спожили? Але «Київенерго» це не цікавить. Воно пред’явило до нас позов на 100 тис. грн боргу, плюс ще 40 тис. грн інфляційної складової, штрафних санкцій... 

Особисто для мене згадки про афганську війну насамперед асоціюються із капітаном-«афганцем», із яким служили разом в одному танковому батальйоні. Серед інших офіцерів наш зампотех (заступник командира по технічній частині) виокремлювався справді фаховим знанням найтонших нюансів експлуатації і обслуговування бронетехніки, а ще — регулярними запоями.

У світі День святого Валентина відзначають ще з XVI сторіччя. Хоч шанувати таке велике почуття як Кохання почали значно раніше, приміром, римляни в середині лютого святкували фестиваль еротизму, який іменувався Lupercalla на честь богині кохання.
Щоправда, в Україні це свято не набуло масового характеру, тому й досі його вважають одним з найсуперечливіших. Для одних — це додатковий привід порадувати кохану людину подарунком, для інших звичайний календарний день.

Морози та снігопади, що завітали до нас у другій половині січня, спочатку потішили українців: що ж це за зима без снігу та з плюсовою температурою? Проте радість тривала недовго. У перші дні лютого стовпчик термометра подекуди падав нижче -30 градусів, а потужні хуртовини частково паралізували інфраструктуру країни. Прориви труб, обриви на мережах електропередач, кучугури на автодорогах та ожеледиця на тротуарах додали клопоту не тільки пересічним громадянам, а й комунальникам, медикам та працівникам Міністерства надзвичайних справ, які рятували людей з холодних пасток як на вулиці, так і у власних домівках.  

Їх, голлівудських,  важко зрозуміти. Організатори не спромоглися перенести 54-ту церемонію в Лос-Анджелесі через трагічну звістку та пів-вечора  згадували «найкращий голос», переспівуючи її пісні, — шоу має тривати. А доки  на «Фабриці мрій»  продукують зірок, не будуть безробітними  й психоаналітики, наркологи  та… постачальники дурману.  

Нині, коли з часу смерті Миколи Данька минуло майже два десятиріччя, сучасники намагаються збагнути літературний і життєвий феномен цього цікавого і непересічного поета. За життя він цурався і уникав багатолюдних зібрань, традиційних творчих вечірок, віддаючи перевагу усамітненню. А якщо й з’являвся на вулицях Сум у своєму незмінному крислатому зеленому капелюсі — за цим орієнтиром всі швидко впізнавали поета, — то зрідка і не надовго.

Час від часу подумки повертаюся до однієї розмови. Співбесідник — голова сільськогосподарського підприємства. Він із тієї плеяди сучасних господарів, завдяки яким відроджуються занепалі поліські села: люди одержують роботу, дорогу, газ і водогін, не лишаються поза увагою і життєво важливі заклади — ФАП, школа, дитсадок тощо.  

 Ця історія достойна голлівудських фільмів. На жаль, поки що з невідомим фіналом. Пекельна пожежа, що сталася на обійсті родини Данилів у минулі вихідні у віддаленому гірському селі Долинівка Сколівського району, що на Львівщині, забрала життя трьох дорослих і двох дітей. Життя єдиного 11-річного Андрійка, що вижив, але отримав 80% опіків тіла, рятуватимуть у бостонській клініці, де свого часу лікувалася Надійка Овчар. Ця українська дівчинка винесла свою сестричку з палаючого будинку і теж постраждала від вогню…

Цей день мало чим відрізнявся від інших. У гірських селах вечоріє швидко. А Долинівку ще й снігами замело та дошкуляли люті морози. В таку погоду на вулиці довго ніхто не затримується. Родина швидко впоралася по господарству: нагодували худобу, все позакривали на ніч, аби живність у стайні не мерзла. Діти, як завжди, ввечері сиділи у діда й баби: у літній кухні було тепло і затишно, та й гуртом — веселіше.

Не те, що у дерев’яній хаті (у гірському карпатському краю тільки з дерева й будують, бо все ж дешевше за цеглу обходиться) — хоч скільки б дров  спалив, усе одно прохолодно. А в люті морози ще й вітер швидко видуває тепло.

 Фразу, винесену в заголовок, ми почули лише на третьому році навчання на факультеті журналістики ще в стінах сповитого легендами «жовтого корпусу» столичного університету. Саме тоді на студентів газетної спеціалізації очікувала зустріч із викладачем спецкурсу Степаном Колесником.

Відверто кажучи, досвідчені старшокурсники лякали нас: на лекціях доведеться тріпотіти, наче зайцям у зимову хурделицю. Те, що знаний нарисовець, публіцист і письменник Степан Павлович дуже вимогливо ставився до тих, хто свідомо обрав на ниві журналістики складний газетярський шлях, відверто розповідали й викладачі. Мовляв, потрапите до його рук, тоді й сьорбнете справжньої професійної науки.

Я працюю у приватному акціонерному товаристві «Львівський локомотивно-ремонтний завод» з 1999 року.

Згідно з постановою Кабміну «Про присудження премії Кабінету Міністрів України за внесок молоді у розбудову держави» від 27 червня 2003 року №972, мене нагородили дипломом лауреата у номінації «За виробничі досягнення».

Однак з 2003 року і донині завод не здійснює доплати до моєї заробітної плати. Поясніть: чи належить мені така доплата, і якщо так, то в якому розмірі?

І. КАЧМАРИК, с. Підгать Львівської обл.