19 листопада 1989 року — скорботна і водночас дуже важлива дата в нашій новітній історії. У Києві на Байковому кладовищі перепоховали трьох українських політичних в’язнів Кремля, які загинули в російських таборах-катівнях. Того дня додому, на малу батьківщину в домовинах повернулися правозахисники Юрій Литвин, Василь Стус та Олекса Тихий. Тепер немає сумніву, що з часів прощання з Тарасом Шевченком Україна не бачила такого велелюдного похорону співвітчизників. Так само важко заперечити, що день прощання із загиблими українцями став черговим і дуже вагомим кроком до Незалежності.

Про таких людей, як Василь Захарченко, писати важко. І не тому, що про них уже багато написано, а тому, що доводиться зважувати кожне слово, аби не збитися на банальні дифірамби чи оцінки, яких уже звучало і, очевидно, прозвучить іще чимало. Саме тому, коли серед колег ідеться про нашого видатного земляка, письменника, лауреата Національної премії імені Т. Шевченка, зазвичай просто мовчу. Хоч мовчати вже й не можна.

Його могила — на кладовищі рідного села Попівка неподалік Конотопа. По периметру надгробка — барвінок, на плиті — акуратний пам’ятник, на якому викарбувано портрет, прізвище, ім’я та по батькові небіжчика, а також слова: «Я любив вас усіх, та найбільше любив Україну». У них він весь без патетики, прикрас, духовного гриму. Своїм життям довів, що любов до України — це як щоденне дихання і биття серця.

Кажуть, що любов до Вітчизни, почуття патріотизму, національну самобутність всотують із молоком матері. Певне, так і є. Але почасти. Бо все це, як справджують реалії життя, приходить не саме по собі, а в процесі виховання, прищеплення з дитинства цінностей, які потім визначають людину як громадянина, патріота, захисника і дбайливого господаря своєї землі.

За спостереженнями екологів, Дніпро дедалі більше цвіте й міліє. Причину вбачають у незаконних забудовах берегової лінії та видобутку піску, а також каскаді водосховищ, що уповільнюють течію. Щоб врятувати Дніпро від екологічної катастрофи, необхідна комплексна програма.

Він любив повторювати, що наука — це його життя, а академія — не просто робота, а друга, й можливо, єдина родина. Останнє прижиттєве інтерв’ю незмінний протягом  58 років президент Національної академії наук України дав «Урядовому кур’єру» 7 липня цього року.

Нещодавно вітав голову Полтавського обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України художника-килимаря Євгена Пилюгіна із 73-м днем народження. Він живе в місті Решетилівка, відомим народними промислами.

Весілля, з’ява нового українця у світ, духовні й державні свята. До традиційних нагод вдягатися в національне щорік додаються нові. Ось уже вп’яте 24 серпня, в День Незалежності України, відбудеться яскраве патріотичне і родинне дійство: демонстрація єдності, коли українці згуртовуються, одягнені у найкращі вишиванки, і беруть участь у масовому забігу, символізуючи волю й  незалежність нашої держави та нації.

Березівська ОТГ належить до територій, де реформи впроваджують особливо активно і якісно у різних напрямах. А одним із вагомих важелів стала тісна співпраця із швейцарсько-українським проєктом «Підтримка децентралізації в Україні» DESPRO, завдяки якому представників глухівського краю добре знають у Європі як лідерів реформування.

Ще ніколи 1 вересня не викликало таких палких дискусій, як нині. Що робити: відкривати школи за календарем чи краще почекати, доки ситуація з COVID-19 настільки стабілізується, що зникнуть не лише «червоні», а й «помаранчеві» зони на епідемічній карті України? Це питання цікавить чи не кожну родину, адже у загальноосвітніх школах навчається близько 4 мільйонів дітей, з якими працюють майже 440 тисяч педагогів.