На Тернопільщині перша прийомна родина з’явилася в грудні 2005-го, а вже в липні наступного року відчинили двері й дитячого будинку сімейного типу. А ось організувати зустріч прийомних сімей краю вперше зуміли нинішнього червня. Ініціював форум «Щастя дитини — зростати в родині» обласний благодійний фонд «Майбутнє сиріт» за підтримки місцевої влади. 160 осіб, серед яких 82 дитини, стали учасниками заходу. 

 Масштабний злочин божевільного кремлівського диктатора на підтопленій Херсонщині проти України та всього людства виконав ще й певне пропагандистське завдання. Моторошні наслідки підриву рашистськими терористами Каховської ГЕС геть затьмарили не бажані для москви події на лінії фронту на донецькому та запорізькому напрямках.

 Війна майже не залишає нам можливостей і нагод налагодити особисте життя. Здається, ось-ось закінчиться ця страшна робота на шляху до перемоги, виженемо ненависного ворога — і тоді можна буде й про щось давно вимріяне подумати. Однак відкладати на потім те, що має статися вже сьогодні, не завжди виходить. Так було в Богдана з Інною. Товаришували, дружили довго, кілька років. А як пішов Богдан на фронт, розлуку терпіти стало несила. Телефонні дзвінки тільки додавали болю.

Звістка про напад росії на Україну застала 44-річного Валентина Кучера в Польщі — п’ять останніх років він працював далекобійником. Він одразу повернувся додому і разом з 18-річним сином Олександром пішов у тероборону. Село Колоденка під Рівним, де живуть Кучери, — на трасі, тож на блокпостах чатували вдень і вночі. Валентин приміряв на себе попередній досвід. Має освіту фельдшера, пройшов строкову й понадстрокову службу, 17 років пропрацював рентген-лаборантом у центральній міській лікарні Рівного.

 Останнім часом в Україні було обстежено близько 63 тисячі укриттів. З них майже третина (23,6%) виявились не придатними до використання. Харківщина — не виняток.
Уже понад рік і п’ять місяців жителі міста і області живуть під загрозою ракетних обстрілів та нальотів ворожих БпЛА. До атак важко звикнути, та люди розраховують, що їм є де вберегтися від небезпеки. У якому стані харківські укриття, дізнавався «Урядовий кур’єр».

 На Закарпатті роками потерпають від сміття, якому досі не могли дати ради. Але нині наближаються до розв’язання цієї наболілої проблеми: завдяки закордонним інвестиціям в області завершують будівництво великого підприємства і починають проєктувати ще одне. Вони дадуть змогу значно зменшити тиск на довкілля й не забруднювати власні й території сусідніх країн.

 На участь у програмі FLEX, що працює під егідою Держдепу США, рівнянка Зоряна Бакалець подалася на початку навчання в 10 класі Рівненського ліцею №15. Уже в грудні 2021-го успішно пройшла всі три відбіркові тури. Дівчина розуміла, що попереду щонайменше п’ять місяців очікування, бо із 7 тисяч претендентів з України комісія мала відібрати лише 50 учасників.

 Вадиму Лаврику 38 років. Народився в давньому місті Ромни на Сумщині, здобув вищу будівельну освіту і все життя пов’язав з рідним районним центром, де працює за фахом. А ще активно долучився до діяльності місцевого добробату, що організували торік у травні як волонтерський осередок з відбудови краю, який зруйнували російські окупанти. 

 Чи не кожен мріє позмагатися навперейми з вітром верхи на коні. Для Варвари та Михайла Янців, котрі з дитинства марили кіньми, ця мрія не просто стала реальністю: вони заснували й стали щасливими власниками конеферми. Дізнаємося, як вони йшли до цього і чого хочуть досягти.

 «Аби сучасний іконописець малював образ Пресвятої Богородиці, що тримає над головами наших воїнів захисний омофор, то в Її руках була б маскувальна сітка», — напівжартома каже Борис Редін, співкоординатор волонтерського проєкту «Все для Перемоги» й однойменного намету на харківському майдані Свободи.