Сумніваюся, що серед дорослого населення ще залишилися такі, хто не знає прозаїчного, проте влучного виразу «Сильна армія — забезпечена армія». Це ж як «Отче наш». Під час зустрічі з представниками волонтерських організацій і журналістами міністр оборони Валерій Гелетей запевнив, що солдати в осінньо-зимовий період не мерзнутимуть. Тим паче, повідомив він, що берці останньої моделі утеплені цигейкою. За словами очільника відомства, нині ведеться робота над розробкою двох комплектів форменого одягу — звичайного і вогнетривкого. Також він запевнив, що і ноги солдатів будуть у теплі. Військових, зокрема задіяних у зоні проведення Антитерористичної операції, до настання холодів таки взують. Слова було підкріплено демонстрацією зразків форми одягу та зимових берців.  

Коли навесні цього року з Донбасу на Сумщину приїхали перші переселенці, думалося, що на якийсь тиждень-другий. Можливо, на місяць. Але тепер, коли їх кількість перевищила 7 тисяч, з яких майже 2100 дітей, і кінця-краю людському потокові не видно, подібні прогнози видаються нереальними.
Так вважає більшість як переселенців, так і тих, хто їх приймає, поселяє, допомагає з роботою, медичним обслуговуванням, навчанням тощо.

«Громадянине начальнику, у вільній Україні я обійматиму лише одну посаду — редактора опозиційної газети». Ці слова нерідко цитують, характеризуючи В’ячеслава Чорновола. У спогадах російського історика і дисидента Михайла Хейфеца, що також відбував покарання в мордовських таборах, цією фразою в’язень начебто відповів на запитання гебіста, яку міністерську посаду в незалежній Україні він хотів би обійняти.
У цьому посиланні криється відоме «Богу Богове, кесарю кесареве». Тобто кожному своє, кожен має займатися своєю справою. Невідомо, чи злукавив Чорновіл у розмові з представником репресивного органу, однак життя внесло свої корективи. Бо за реальної незалежності України В’ячеслав Максимович вів активну політичну діяльність, очолював Львівську облраду, був обираний депутатом Верховної Ради, а на перших президентських перегонах посів друге місце, отримавши майже чверть голосів виборців. Вражаючий результат для багатьох нинішніх «професійних» політиків.

Перебуваючи з робочою поїздкою на Житомирщині, Президент Петро Порошенко значну увагу приділив необхідності термінового вирішення всіх питань забезпечення армії напередодні зими. Він розповів представникам ЗМІ про стан готовності Збройних сил до зими і резюмував: «Ми маємо зробити все, щоб воїн був нагодований, у теплі. Бліндажі та фортифікаційні споруди, які будуються на лінії зіткнення, мають забезпечити не лише безпеку, а й відносний комфорт, зокрема і взимку». 

«Пливе кача» лунала над Кушугумським степом, розривала душу і виймала серце невимовна туга. Ця пісня-біль за загиблими борцями за волю і гідність нашого народу ще з часів прощання з Небесною Сотнею стала символом всенародної печалі від втрати найкращих своїх синів. Сотні запоріжців, що прийшли провести в останню путь невпізнаних героїв неоголошеної гібридної війни, що вмиває кров’ю український схід, просто стали на коліна. Своїми слізьми і квітами вони укрили труни з останками, за якими вже жодним чином, окрім аналізу ДНК, не можна було визначити, кого саме ховають. 

Знову телепростір заполонили «найпатріотичніші патріоти». Доконче «шустрять», аби переконати нас, що лише вони вміють, знають і можуть. Пригляньтеся довкола — скілечки білбордів понатикували, понаклеювали, поначіпляли оті осінні солов’ї України. Виготовлення й розміщення трьох таких рекламних щитів дорівнює вартості бронежилета, який порятує комусь життя. Скажу інакше: три білборди оголюють й так беззбройних наших дітей. Справжній цвинтар безіменних українських вояків зостанеться після отих виборчих баталій.  

«Суспільне телебачення і радіо має бути створено відповідно до закону. Їх мовлення повинно розпочатися з  1 січня», — одразу задав тон роботі колегії відомства його очільник Олег Наливайко. Він нагадав, що розмови про суспільне мовлення точилися довгих півтора десятка років. І лише після ухвалення Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України» настав час конкретних дій. 

Крихітне тільце семирічної дівчинки, понівечене мінними осколками, — видовище не для слабкодухих. Випробування, що випали на долю маленької Лізи Бабаш із села Стила Старобешевского району Донецької області, окремим дорослим не по силах. А ця крихітка бореться за життя і, на думку завідувача хірургічного відділення — начмеда з хірургії Запорізької обласної клінічної лікарні Юрія Радченка, в цій нелегкій боротьбі все ж здобуде свою, можливо, не першу, але дуже важливу перемогу.  

Про те, що наш автобус наблизився до прикордонної зони, нагадали кілька  правоохоронців у зелених кашкетах і камуфляжній формі, які подали знак зупинитися за кілька кілометрів від села. Зі зброєю напереваги вони спершу оглянули транспортний засіб, а затим зазирнули в салон.
Але, побачивши представників Краснопільської РДА, відділів освіти та культури, які їхали на урочистості з нагоди 150-річчя із дня народження відомого земляка, поета Павла Грабовського, відразу ж побажали всім щасливої дороги і знову зайняли місце на узбіччі.

«У  радянських — власна гордість», — написав колись Володимир Маяковський. А сучасні росіяни мають аж дві гордості. Це «Кримнаш» і «Газнаш».

Уявляю картину. Сидить десь у глибині однієї з російських губерній такий собі Ваня, який у Криму ніколи в житті не був, а газу в нього в будинку зроду-віку не водилося (таких населених пунктів у Росії безліч), і пишається, що в нього є Крим і є газ.