Чому не працюють пільги учасникам АТО? На це запитання спробували знайти відповідь правозахисник Української Гельсінської спілки з прав людини Максим Щербатюк і голова Державної служби у справах ветеранів війни та учасників Антитерористичної операції Артур Дерев’янко.
Представник громадської організації Максим Щербатюк розповів, що у вісімнадцяти областях працюють громадські приймальні їхньої організації. Серед питань, які ставлять відвідувачі юристам, найгострішим залишається отримання статусу учасника бойових дій у зоні АТО. Так, за словами Максима Щербатюка, в Херсонській області до приймальні звернулася група жінок. Вони розповіли, що їхні чоловіки загинули, виконуючи завдання в зоні Антитерористичної операції. Проте до них прийшли «посланці» з органів внутрішніх справ і настійливо попросили підписати папери, в яких йшлося, що їхні чоловіки — інспектори ДАІ — патрулювали ділянку дороги і загинули в ДТП. 

З 7 жовтня своїм указом глава держави Петро Порошенко створив Комітет з питань розвідки при Президентові та призначив його керівником свого радника Ігоря Смешка. Того ж дня під час зустрічі із новопризначенцем глава держави наголосив:«Країна веде виснажливу боротьбу за незалежність, насправді це Вітчизняна війна. Збройні сили продемонстрували свої найкращі якості. Бойовий дух, стійкість, героїзм українських військовослужбовців потребують захисту з боку держави. Наш прямий обов’язок — забезпечити Збройні сили достовірною, перевіреною інформацією розвідки». 

На території Миколаївського політехнічного коледжу відкрили алею на честь Максима Алдошина, водія-стрільця взводу охорони та патрульно-постової служби Миколаївського зонального відділу Військової служби правопорядку.
Максимові Алдошину було всього 23 роки. Контрактником він пішов воювати на схід країни. Там разом із ще двома бійцями потрапив у засідку терористів. Хлопець зазнав тяжкого поранення, але зумів вивести автомобіль з-під шквального обстрілу.
Боєць був зразком для товаришів під час виконання обов’язку, прикладом сумлінного і принципового ставлення до служби. Швидко і якісно виконував усі поставлені завдання, проявляючи ініціативу, мав високе почуття відповідальності за доручену справу.

Чи виживе лісова галузь у революційному вирі української сучасності? Про це ми спитали голову громадської ради Держлісагентства, академіка Національної академії аграрних наук України Ореста Фурдичка.
— Оресте Івановичу, чи відбулися кардинальні зміни після вигнання бісів із лісового відомства?
— Великі біси повтікали, а дрібніші затаїлися, залягли на лікарняних і вичікують, що їх обминуть покарання і люстрація. На жаль, нове керівництво галузі дуже лояльно поставилося до заміни старих корупційних кадрів, які вірно служили «папєрєднікам». Недавню колегію Держлісагентства було присвячено боротьбі з корупцією. Звіт керівництва звівся до констатації факту, що в галузі всі дотримуються антикорупційного законодавства. Однак цього недостатньо. Відповідно до звітів і в попередньої влади з дотриманням законодавства все було гаразд. Проте суспільство відносить лісову галузь до однієї з найкорумпованіших. А чесних і роботящих лісівників незаслужено називають крадіями лісу. 

— Молодчина! Ось і вимовив те складне «ер», — наче за власну дитину радіє за малого пацієнта Андрійка логопед Марина Решетняк.
Симпатична, врівноважена, а глибокі озерця її очей, здається, ось-ось розхлюпають добро… Здається, вона вже цілком упоралася з тим стресом, який їй довелося пережити.
Марина народилася й виросла в поліському містечку Березне на Рівненщині. Свого часу сюди, в Надслучанську Швейцарію, доля закинула її тата, лікаря-педіатра Андрія Губка, уродженця Слов’янська.

Мій дядько по маминій лінії Федір Мироненко загинув під Кенігсбергом на початку травня 1945-го. Незадовго до цього писав додому, що війна завершується, і він ось-ось приїде у своє рідне село на Слобожанщині.
Згодом, коли прозвучали переможні травневі залпи і всі чекали родичів-визволителів додому, на адресу його батьків, а моїх дідуся і бабусі, надійшла похоронка. У ній повідомляли, що син пропав безвісти, а де саме — не відомо. Але пошуки тривають, щоправда, наскільки результативними вони будуть, у похоронці не повідомляли.

Спільний проект ЄС та Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду» продовжує згуртовувати громади, вчити їх працювати на перспективу. За роки співпраці в межах цього проекту вдалося досягти хороших результатів. 

Зранку в Дніпропетровську після тривалих сонячних днів пішов дощ. Проте це не завадило городянам прийти на центральну площу міста з квітами, щоби провести в останню путь бійців, які віддали життя, захищаючи Україну. Представники всіх релігійних конфесій, що діють у Дніпропетровську, відслужили панахиду за загиблими. З усіма військовими почестями 21 невідомого солдата поховали на Краснопільському кладовищі — поряд з 11 їхніми побратимами, які загинули в боях у Старобешевому та Іловайську і знайшли тут останній притулок кілька днів тому. З часом, можливо, на цьому цвинтарі з’явиться алея героїв — захисників нашої Вітчизни. Але ще треба встановити їхні імена…  

Яким зазвичай уявляємо будівельника? Це чоловік у спецодязі й грубому взутті із заклопотаним обличчям і мозолястими руками. Такий ночами після роботи книжок не читає, опір матеріалів не вивчає і Григорія Сковороду напам’ять не цитує. Так я думав, поки не познайомився з муляром Олексієм Пацулою. 

У народі вже охрестили практику вкидання депутатів у сміттєві баки «сміттєвою демократією». Розпочавшись у столиці, такі спроби «люстрації» блискавично, немов вірус Ебола, ширяться в регіонах. І ось уже в Кіровограді активісти кинули у сміттєвий бак одного з депутатів обласної ради, бо «він не голосував за висловлення недовіри до новопризначеного голови облдержадміністрації». Під крики «Ганьба!» активісти так само «люстрували» заступника голови Рівненської облради Олександра Данильчука. Далеко неоднозначна реакція в суспільстві на побиття в Одесі народного депутата Нестора Шуфрича.