Час від часу в суспільстві спалахують скандали, які стосуються роботи пенітенціарної системи. Навіть попри оприлюднення деяких ганебних фактів система залишалася глухою до всіх цих проблем. Останні законодавчі зміни спрямовані на те, щоб після відбування покарання ті, хто спіткнувся в житті, отримали шанс повернутися до нормального існування. 

Років із п’ять тому з Москви приїжджав родич моїх знайомих, який працював на той час охоронцем. Під чарочку розповів, що в Чечні воював за контрактом снайпером, і якщо залишиться без роботи, знову туди поїде — гарний спосіб зменшення безробіття та застосування досвіду за призначенням.
«Вороги» в сусідніх із Росією країнах — добрий подразник, щоб відвернути увагу від внутрішніх проблем і виправдати дії керівництва держави під гаслом збирання російських земель.

Про Романа Петровича Карпюка, знаного в Луцьку (та й на Волині загалом) представника вищої школи, а віднедавна й депутата обласної ради, люди кажуть різне. Одностайності в судженнях громадян немає: або вкрай негативне, або позитивне аж до єлейності. Отже, вміє людина «регулювати» громадську думку. 

До поширеної й доволі-таки збитої фрази «слово — це зброя» ми звикли ставитися як до чогось цілком очевидного, але зовсім далекого від нас. Хіба що хтось із близьких (або й не зовсім) інколи так дошкулить, що відразу відчуваєш двосічність і пекучість вербального леза. А здебільшого сповідуємо принцип, що язиком можеш казна-що плескати, аби волю рукам не давав. 

Ворога віч-на-віч повинен зустрічати солдат. Такі правила війни. Але терористи у Слов’янську воюють не за правилами.

2 травня цього року біля Слов’янська на мосту через річку Сухий Торець бійці 95-ї аеромобільної Житомирської бригади побачили, що сепаратисти використовують жінок як живий щит. Саме тоді солдат військової служби за контрактом Петро Коваленко загинув від ворожої гранати, взявши на себе всю її ударну силу і численні осколки, тим самим зберігши життя сімох товаришів. 

Що фармвиробництво — прибутковий бізнес, знають усі. Тож бажання окремих спритників нажитися за рахунок фальсифікації лікарських засобів (ЛЗ), попри кримінальну відповідальність за таку діяльність, змушує їх забувати навіть про перспективу провести решту життя за гратами.

В Україні діють і доморощені шахраї, яким кортить поживитися за чийсь рахунок, і гастролери, які сплять і бачать, як «надути» надто довірливих українців. Зрозуміло, що найчастіше підробляють найбільш розрекламовані ліки. А на окремому щаблі — медичний спирт, без якого не обходиться жодна лікарня і який дуже «поважають» різного гатунку «спритники». 

Майбутній урожай хліборобської ниви великою мірою залежить і від погодних умов першого літнього місяця. «Червень урожай замовляє», «Що у червні зародить, влітку не зашкодить», — стверджують народні прислів’я. 
У червні старі люди здавна спостерігали за народними прикметами, зокрема у такі дні: 3 — Костянтина, 7 — Іоанна Предтечі, 14 — Устина й Харитона, 22 — Кирила, 25 — Онуфрія.
За твердженням народних синоптиків, день святого Костянтина — найкраща пора для сівби льону та  гречки. Крім сівби, будь-яку іншу роботу виконувати у полі цього дня не можна, бо святий Костянтин «виб’є ниву градом».  Якщо цього дня йтиме дощ, то й наступна осінь буде вологою і холодною.

Державне управління справами хоче вилучити з переліку об’єктів держвласності, що не підлягають приватизації, Національний виставковий центр «Експоцентр України» у столиці, Чуднівський спиртзавод та Житомирський лікеро-горілчаний завод. 

Юрій Маркович Нагибін — видатний російський письменник і кіносценарист. Уже один із перших його фільмів — «Голова» (1964 р.) за однойменним соціальним романом, де провідні ролі виконують Михайло Ульянов та Нонна Мордюкова, приніс Нагибіну популярність серед глядачів та прихильність влади. Лише у зрілому віці йому стало відоме справжнє ім’я його батька. Кирило Олександрович Нагибін був дворянином, його розстріляли у 1920 р. як учасника білогвардійського повстання у Курській губернії. Свою вагітну жінку Ксенію він залишив під опіку друга — адвоката Марка Левенталя, який усиновив Юрія. 

Будівництво малих ГЕС на гірських річках потребує додаткового фінансово-економічного аналізу, оскільки економічний ефект від розвитку рекреаційного потенціалу Карпатського регіону, зокрема розвитку санаторно-лікувального, етнографічного та зеленого туризму, які не потребують значних капіталовкладень, може виявитись значно більшим, ніж реалізація електроенергії. Таку думку на прес-конференції у Кабінеті Міністрів висловив  міністр екології та природних ресурсів Андрій Мохник.