Давня лемківська пісня «Пливе кача по тисині» у виконанні гурту «Піккардійська терція» стала тугою, смутком, реквіємом сьогодення. Під цей пісенний щем,  його багатоголосся тисячі українців прощалися з Героями Небесної Сотні. І тепер цей твір повів наш народ у пам’ять на глибокі століття, у пам’ять про тих, хто навічно впав на Майдані за нашу свободу.

Кожна значна історична подія має притаманні лише їй символи. Але й самі не відаємо, чому такий знак ураз з’являється. Ось десятки, а може, й сотню літ співали лемки про те, як пливе кача тисиною, про розмову матері із сином, який сам не знає, де погине, але відчуває, що таки поляже, й могилу «виберут» йому «чужі люде».

Одразу після 16 січня під час випадкової зустрічі він сказав: «Тепер майдан уже точно не розійдеться, аж поки не піде Янукович». Це був Роман Василишин — перший представник президента на Рівненщині, згодом — перший і єдиний за весь час української незалежності  обраний громадою голова обласної ради (був у нашій новітній історії й такий короткий період). Нині Роман Данилович — депутат, член президії обласної ради, місія якого не змінилася: він, як завжди, виконує роль миротворця між різними політичними таборами. І треба віддати належне, до його думки дослухаються: вона ж бо звучить як думка експерта-практика.

Як з висоти власної життєвої позиції та досвіду управління територіальною громадою на різноманітному суспільно-політичному тлі бачиться йому ситуація нинішня? І як вийти на таку бажану стабільність? Отже, слово патріотові-миротворцю. 

Особливістю села Нова Україна є те, що воно від початку свого утворення прямо і опосередковано пов’язане з тваринництвом. Засноване сімейним козаком на прізвище Телятник, воно, мабуть би, носило цю назву й сьогодні, — тривалий час на його території була велика молочнотоварна ферма, — якби не голова колгоспу імені Чкалова Петро Бардаков. Це він, освічений і авторитетний чоловік, фронтовик, як тільки господарство, яке він очолював 25 років поспіль, круто пішло на підйом, заробило перший мільйон карбованців, зініціював зміну назви села на більш звучну, яка б відповідала його ідеалам і прагненням. 

Мабуть, чимало тих, хто героїчно протистояв минулій владі на Майдані, сьогодні ставлять собі запитання: «Невже Небесна сотня віддала своє життя і майже тисяча мужніх патріотів із «Самооборони Майдану» пролили свою кров задля того, щоб від їхнього імені різні негідники чинили безчинства?!» 
Запитання це далеко не другорядне. Адже повідомлення ЗМІ нині нагадують зведення із прифронтової зони. У Києві  невідомі у масках розстріляли  патруль ППС, там пограбували або захопили  будинки, знущалися над пересічними громадянами тощо. Я більш ніж упевнений, що до «Самооборони Майдану» ті, хто займається мародерством, не мають жодного стосунку.  Адже координатор «Самооборони Майдану», а нині Секретар РНБО Андрій Парубій заявив, що всі учасники  «Самооборони Майдану» мають зняти маски і скласти зброю. Тим часом у всіх протиправних діях замішані люди в масках і зі зброєю. 

Усе розпочалося на світанку, коли, за словами очевидців, у приміщення Верховної Ради Криму та Ради міністрів увірвалися кілька десятків озброєних людей. Вони вивели з приміщень охорону і забарикадувалися, незабаром до ВР під’їхав автобус, з якого вийшло ще зо три десятки людей у формі без будь-яких розпізнавальних знаків і почали переносити до будівлі великі сумки зі зброєю. Згодом на флагштоках цих установ поряд із кримським прапором замайорів прапор Російської Федерації.

Учора вранці до нашої редакції у супроводі трьох молодих хлопців вломився (саме так, не зайшов, і не завітав) такий собі Володимир Ананьєв, який мигцем показав посвідчення помічника нардепа від «Свободи» Едуарда Леонова. 
Хизуючись пістолетом, розмахуючи аркушем паперу, який він назвав «наказом» свого депутата, Ананьєв заявив, що уповноважений зняти з посади головного редактора та його заступників, обізвавши їх зрадниками України, і призначає свою кандидатуру. Коли керівництво редакції пояснило зайді, що знімає і призначає редактора газети Кабінет Міністрів і що варто почекати кілька годин, бо парламент якраз займається питанням призначення уряду, Ананьєв увійшов у раж, смикав за одяг заступницю редактора Ларису Усенко, погрожував зброєю редактору та іншим присутнім у кабінеті співробітникам редакції. При цьому заявляв, що діє від імені Ради Майдану.  

Руйнація Південного Криму як курорту, збитки для економіки півострова й країни. Падіння популярності Великої Ялти порівняно з іншими чорноморськими, зокрема й російськими зонами оздоровлення та відпочинку. Втрата кримчанами можливості заробити на послугах для відпочивальників.

Усе це стало б реальністю, якби було підписано проект указу колишнього президента Януковича «Про зміну меж території Ялтинського гірсько-лісового заповідника». 

Упевнена, нині ми до кінця не усвідомлюємо ті фантастичні зміни, що відбулися минулого століття в царині природничої науки та технічного прогресу, до розвитку якого причетна когорта українських науковців. Чого варта хоча б діяльність основоположника біофізики Бориса Раєвського, який започаткував згодом провідний у цій галузі інститут в Німеччині. Чи відкриття Любомира Романківа, винахід якого став поштовхом до появи персональних комп’ютерів. 
Але чи добре знають їх в Україні? «Вшанування людей, причетних до розвитку чи заснування того чи того напряму науки, конче потрібне, бо так наша молодь може побачити, як вона розвивалася, чи загалом привертає увагу до науки як такої», — упевнений невтомний дослідник історії науки в Україні професор Василь Шендеровський. 

Україна єдина, а найбільшим ворогом хоч Криму, хоч Галичини сьогодні є корупція. Ось проти неї і борються люди. З цими словами одного з учасників учорашнього мітингу під Верховною Радою автономії, який представився: «Я українець, одружений з росіянкою», важко не погодитися.  «Перекопати  перешийок і насипати дамбу поблизу Керчі не вдасться», — зауважив  мені у телефонній розмові знайомий ялтинець. «Проросійські екстремісти в Криму переоцінюють ситуацію та дурять себе», — заявив депутат Верховної Ради Криму Леонід Пілунський в коментарі журналістам. А тим часом на місцевому майдані   скандували: «Слава Україні!» та «Банду — геть!».  У відповідь представники проросійського мітингу співали  російські патріотичні пісні і вигукували назву сусідньої держави.

У голосі азербайджанки Таміли відчуваю ледь вловимий біль. Вона ніяк не може збагнути, навіщо нині, коли в країні така біда, горе прийшло у сотні українських родин (хто-хто, а вона, лікар за фахом, добре знає ціну людського життя), спекулювати мовним питанням? І мені стало соромно перед нею за те, що підкидають хмизу у згасле багаття. За те, що зробили боляче людині, чия міра патріотизму, можливо, значно вищої проби за патріотизм багатьох галичан. Приїхавши майже 40 років тому до Львова, вона закохалася у це прекрасне місто, у львів’ян, в Україну, виховала патріотами двох синів Максима й Степана! Такі сини  — гордість не лише для батьків, які не вчили їх спеціально патріотизму чи національної гордості. Вона в них у крові, вони вчилися цього з батьківського ставлення до життя, до людей, своїх професійних обов’язків, коли ті живуть роботою, проблемами і болем своїх пацієнтів не від години до години, і водночас із теплого щирого ставлення до їхньої родини.