Рівненські афганці крокують містом із символічною вічнозеленою гірляндою і зупиняють ходу біля пам’ятника загиблим у локальних війнах та конфліктах. Чоловіки в камуфляжах знімають головні убори: настає хвилина мовчання… 

Чверть століття тому закінчилася  десятирічна масштабна авантюра Радянського Союзу з експорту соціалізму в Афганістан. Однак ця обставина ніяк не може применшувати особистого подвигу офіцерів, сержантів, прапорщиків, солдатів, які на розв’язаній не ними війні стали взірцем вірності військовій присязі та прикладом самопожертви в ім’я бойових товаришів. Наша розмова із саме таким воїном, а ще  засновником і керівником луцького спортивно-технічного клубу «Волинь-Карт» Ігорем КОВАЛЬЧУКОМ.

У тій більш як дев’ятирічній війні брали участь понад 160 тисяч українців. Понад 3 тисячі з них загинули. Ще 8 тисяч наших співгромадян повернулися пораненими та інвалідами, і половини з них уже немає серед живих… Але пам’ять — категорія вічна, тож держава мусить не забувати про кожного свого воїна-інтернаціоналіста. Як і в багатьох колективах, в «афганський рік» заходи, присвячені вшануванню своїх колег, які виконували інтернаціональний військовий обов’язок, відбудуться і в прокуратурі Харківської області. Зокрема, в музеї прокуратури планується відкриття спеціальної експозиції, де будуть зібрані чорно-білі світлини з домашніх фотоархівів воїнів-афганців, їхні нагороди і документи. Серед них — і особисті речі ветерана прокуратури області, кавалера ордена Червоної Зірки Сергія Вовнянка. 

Спільне засідання Громадської гуманітарної ради та Координаційної ради з питань підготовки та відзначення 200-річчя від дня народження Т. Шевченка скидалося на своєрідне підбиття підсумків. Аналізував роботу посадовців усіх рівнів у регіонах, пов’язану з іменем Кобзаря, Президент Віктор Янукович. Критиці нікого не піддав, одначе нагадав, що збереження спадщини українського поета, художника і мислителя для нащадків є одним із найважливіших завдань нинішнього покоління українців.
«У процесі підготовки до цього ювілею ми по-новому усвідомлюємо, що доля дала Шевченкові найбільше після його смерті — невмирущу славу і вічну вдячність нащадків. Наше завдання — берегти спадщину Шевченка і передати її тим, хто прийде після нас», — наголосив Президент.

Торік Держфінінспекція та її територіальні органи забезпечили відшкодування втрат фінансових і матеріальних ресурсів держави майже на 1,5 мільярда гривень, з яких понад 500 мільйонів — відшкодування втрат, виявлених у попередні роки. Цю статистику озвучив голова відомства Петро Андрєєв під час розширеного засідання колегії Держфінінспекції. 

Майбутній голова уряду народився 12 жовтня 1918 року в селі Лоцманська Каменка Катеринославської губернії (нині Дніпропетровська область). На долю багатодітної селянської сім’ї, де було четверо дітей, випало багато злигоднів. У 1919 р. помер від тифу батько, згодом пішли з життя старший брат і сестра,  сім’я з великими труднощами пережила голодоморні роки. У 1943 р. на фронті загинув ще один брат.
Поворотним випадком, який визначив професію Івана, про що сам згадував, стала у 1930 р. екскурсія школярів на будівництво Дніпрогесу, яке вразило їх своїм розмахом. Він задумав стати електриком і після закінчення семирічної школи у 1933 р. вступив до Дніпропетровського електромеханічного технікуму. Випускники цього закладу, 15 романтичних і завзятих юнаків, серед яких був і Іван Казанець, зробили патріотичний самостійний крок в своєму житті — звернулися у Міністерство важкої промисловості СРСР з проханням направити їх на великі будови країни. 

Як тільки голос із динаміка у салоні тролейбуса речитативом повідомив про наступну зупинку, заскімлив мобільний телефон. Оскільки колегу з іншої області було ледь чути, сказав, що зараз перебуваю  у громадському транспорті і перетелефоную трохи пізніше. Не минуло й хвилини, як жіночий голос комусь бадьоро порадив: «Вон там свободно». І єхидно додав: «Возле Бендеры» (прізвище відомої історичної персони тут уперто вживають саме так). Оглянувся, аби й собі побачити названу особу. І що ж? Виявляється, ці слова адресовані у мій бік. Як це — чому? А хто щойно розмовляв українською посеред російськомовного Донецька?!  І хоч мене «охрестили» більше іронічно, у салоні миттю  знайшлись охочі присоромити ту жіночку. Монолог однієї балакучої пані зводився до такого. Мовляв, з якого дива причепилися до людини? Хіба якщо балакає українською, то обов’язково «Бендера»? Та нехай собі спілкується так скільки влізе. Головне, аби нормальним був.  

Днями у Києві відбулася презентація Віртуальної служби правової допомоги для жінок. З її участю кожна представниця слабкої статі, яка має доступ до Всесвітньої павутини, зможе порадитися з фахівцем-юристом. Для цього потрібно лише зайти на електронну сторінку служби http://legal.wcu-network.org.ua і зареєструватися. Після цього кваліфіковані спеціалісти нададуть безплатну консультацію чи пораду. 

Згідно з прогнозами Укргідрометцентру, протягом найближчого тижня температура повітря  по всій Україні підвищиться до 5 градусів тепла вночі та 10 градусів удень (у Криму — до 15 градусів). За таких умов на річках уже почалося руйнування льоду та формування заторів із нього. І хоч криги менше, ніж торік, існує ймовірність підтоплення певних територій.  Готовність профільних служб, центральних і місцевих органів влади оперативно й ефективно відреагувати на можливі надзвичайні ситуації стало основною темою всеукраїнської селекторної наради, проведеної віце-прем’єр-міністром, головою Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Олександром Вілкулом. 

Біля першого під’їзду житлової багатоповерхівки на провулку 9 Травня в центрі Сум порожньо. А обідньої пори минулої неділі тут у дворі та навколо зібралися сотні людей провести в останню путь подружжя, яке мешкало у 17-й квартирі.  Саме того чорного дня чоловік із дружиною рушили до Ганнівки-Вирівської. Дві труни — чорна і блакитна — тонули у квітах і вінках.

«Ми з ними жили душа в душу, — розповідає мешканець сусідньої квартири ветеран-педагог письменник 91-річний Олексій Столбін. — Вони були тезками: Олександр і Олександра. Але всі сусіди главу сім’ї звали Сашею, а його дружину — Шурою. Такі добрі, гостинні, уважні. Десь із місяць тому взялися робити у квартирі ремонт. А днів із десять тому  мене покликали: мовляв, гляньте, як буде тут гарно».