«Я з такими не співпрацюю!» — це все, що я почув нещодавно від нардепа Геннадія Москаля. Мав намір дізнатися його думку як політика, котрий перебуває у темі щодо скандальної інтернет-публікації про можливість румунського вторгнення в Україну. Народний обранець навіть цікавості не виявив, про що хоче його запитати журналіст. «З таким» — це явно означало: з журналістом «Урядового кур’єра». Жодних підстав мати якусь особисту неприязнь до мене у пана Москаля не було — ми з ним спілкувалися вперше і, ймовірно, востаннє. Певен, що й жодної моєї публікації він в очі не бачив. Тож навіть немає сенсу апелювати до їхнього змісту. Адже спрацьовує старе: «не читав, але засуджую». Причому поширюється воно вочевидь не лише на мій скромний доробок, а й на все, написане моїми колегами на шпальтах газети. І тут теж не опускався б до виправдань — кожен може погортати підшивку чи подивитися сайт і зробити власні висновки.  

Позавчора ввечері нарешті знайшовся один із лідерів «Автомайдану» Дмитро Булатов. Знадобилося сім днів пошуків, зусилля не міліціонерів, а  однодумців та родичів, щоб знайти в селі Вишеньки Бориспільського району під Києвом безвісти зниклу вночі 22 січня людину. Чоловік ішов селом, стукаючи в усі двері, аж поки його впустив один з місцевих жителів. Від нього Булатов подзвонив друзям, які забрали його до Києва. «Автомайдан» обіцяв навіть винагороду за інформацію, яка допоможе в пошуках свого лідера. А один з його організаторів Олексій Гриценко на сторінці у Facebook звертався до телеканалів із проханням розмістити фото активіста й дати редакційні номери телефонів для зв’язку. Причетним до можливого викрадення він спрямовував такі слова: «Ми у будь-якому разі дізнаємося, хто за цим стоїть, і знайдемо. Дай Бог, щоб Діма був у доброму здоров’ї, і нам не довелося призначати винагороду за інші речі».  

Двигун машини через сильний мороз так і не вдалося запустити. А дуже холодне повітря, що стало густим, і лід на вулиці мимоволі нагадали про людей, яких цими днями негода застала в дорозі. Коли наші дороги справні, а взимку ще й очищені від снігу та льоду, ми їх не помічаємо. Але варто на них з’явитися ямам чи переметам — і ми відразу згадуємо шляховиків. І не завжди добрим словом.

А нині більшість із них, зокрема начальник Служби автомобільних доріг в області Анатолій Посполітак, у цей непростий час працюють фактично цілодобово. Бо буденного життя і руху десятків тисяч автомобілів волинськими трасами ніхто не скасовував. 

У місті Суми цю подружню пару знають багато людей. І не лише тому, що обоє уславили себе довголітньою й плідною працею на ниві медицини, а й тому, що дружно, з любов’ю пройшли разом 68 літ, адже побралися у вересні 1945 року… Йдеться про сумських лікарів Ірину Костянтинівну Єгорову та Сумбата Тартатовича Капрельянца.
Із самого дитинства Іринці довелося переживати труднощі. Оскільки батько помер, коли їй виповнилося лише три рочки, увесь тягар виховання доньки ліг на плечі її матері — Єлизавети Євгеніївни, котра походила з дворянської родини, була людиною інтелігентною, освіченою — викладала російську мову та літературу в навчальних закладах Харкова. Про маму в Ірини Костянтинівни лише найкращі спогади.

Цими неспокійними днями, коли душа щемить від болю за постраждалих під час майданівських протистоянь, коли, здавалося б, зовсім не до пісень, у голові невідомо звідки з’являються давно забуті рядки Булата Окуджави: «Возьмемся за руки, друзья, чтоб не пропасть поодиночке». І справді, візьмімося! Йдеться, зрозуміло, про всіх тих, кому наша держава, наша країна дорога. І найперше серед них — про нас, журналістів.
Пам’ять переносить років на двадцять назад, коли довелося працювати в міській газеті «Черкаси». Тоді, у перші роки незалежності, зрозуміло, до журналістів за радянською традицією продовжували ставитися як до «підручних партії», коли будь-яке вільнодумство засуджувалося. І коли на газету, яка в ході дискусії насмілилася опублікувати лист відомого письменника лауреата Шевченківської премії Василя Захарченка до ветеранів, щоб вони схаменулися й переглянули своє ставлення до комуністичних вождів, до червоних радянських прапорів, адже воювали насправді за народ, за добробут своєї країни, з усіх боків обрушився шквал осуду. Газету, по суті, намагалися знищити, зацькувати підставними «зверненнями», судовими позовами, а колеги з інших видань, телебачення, радіо чомусь просто… мовчали. Хоч пошепки й говорили між собою про кричущу несправедливість. 

Чи не найбільша небезпека нещадних холодів — ризик обморозитися. Найпідступнішим є те, що, сильно змерзнувши, людина припиняє відчувати найбільш уразливі до обмороження частини  тіла — вуха, ніс, пальці, — а тому не може контролювати ступінь їхнього ураження.

У зв’язку з погіршенням погодних умов за завданням уряду в регіонах працює понад 4,3 тисячі пунктів обігріву та чергує понад тисяча соціальних патрулів. З початку їхньої роботи в пунктах обігріву вже врятовано від переохолодження понад 32 тисячі людей, зокрема за останню добу — понад 3 тисячі осіб. Про це заявив віце-прем’єр-міністр, голова Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій Олександр Вілкул.

«Необхідно за будь-яких умов захистити людей від холоду та небезпечних ситуацій», — сказав, зважаючи на цей невтішний прогноз, Олександр Вілкул. За його даними, з 20 січня почали працювати 263 пункти обігріву та понад тисяча медичних працівників Червоного Хреста.

У селі Босівка, що в Лисянському районі на Черкащині, сьогодні неспокійно. І не через якісь політичні перипетії, а внаслідок конкретних загроз, які постали перед громадою. Уже не перший рік тут ведуться розмови про можливе спорудження глиняно-бентонітового кар’єру. Вкотре селяни збираються на громадські слухання і категорично протестують проти розробки надр на околиці їхнього села.

Передовсім розповімо про найприємніше — перемоги у минулому скаковому сезоні. Найбільше таких на Дніпропетровщині. На 28 виступах 10 призів здобули чистокровні скакуни філії «Дніпропетровський кінний завод №65» Державного підприємства «Конярство України», де директором Анатолій Писаренко. 

Це господарство, розташоване в селі Вишневе,  2011 року відзначило 80-річчя. Його створили передовсім для вирощування коней для  Червоної Армії, й особисто радянський маршал Семен Будьонний приїздив сюди по поповнення.

Нині завод має статус племінного. Вирощує скакунів чистокровної англійської й української верхових порід. У господарстві майже 300 представників обох порід, з яких 7 жеребців-плідників та 104 конематок. 

Старі люди здавна спостерігали за станом погоди у такі дні релігійних свят: Тимофія-Півзимника (4), Оксани-Веснопровідниці (6), Стрітення Господнє (15). 

Народна мудрість каже: «Лютий зиму проводжає, а весну стрічає». Швидко минає цей найкоротший  місяць року. Частими змінами погоди він виправдовує свою назву: може припекти лютим морозом, засипати потужним снігопадом, вдарити ожеледицею. На Тимофія-Півзимника, наприклад,  завше починаються так звані тимофіївські морози, які бувають сильніші, ніж у січні.  За народним календарем, цього дня минає половина зими. Пасічники повинні перевірити, як почуваються у вуликах бджоли: якщо гудуть тривожно — їм бракує тепла або їжі. Якщо погода в цей день сонячна, тепла — весна буде рання; якщо похмура, вітряна — незабаром почнуться снігові заметілі.