Суспільство

Знайома багатьом ситуація: де працює світлофор, транспорт рухається без збоїв. Як тільки його заміняє регулювальник, обов’язково виникають затори — ручне управління підводить. Щось подібне простежується і при закупівлі державою фармацевтичної продукції. Ліки у нас дуже дорогі. Останнім часом (мабуть, для того, аби зберегти цінову політику) створено ще й дефіцит на цілу групу препаратів, без яких хворі не можуть обходитись. На думку першого заступника міністра охорони здоров’я Раїси Моісеєнко, проблема породжена зміною керівництва МОЗ. 

Коли про вітчизняну вугільну галузь  говорять на міжнародному рівні, то здебільшого згадують не про рекорди та якість сировини, а про  те, що ціна кожного виданого на-гора мільйона тонн «чорного золота» коштує Україні дуже дорого — два людських життя. На жаль це дійсно так — наша держава займає друге місце в світі після Китаю за трагічними випадками та кількістю загиблих. Буквально недавно рідні та близькі оплакували загиблих гірників двох шахт з Донецької та Луганської областей, а вже позавчора  у місті Димитрово Донецької області на шахті імені Стаханова стався обвал, під яким опинилося двоє шахтарів.

«…Поки всіх шахтарів не похоронимо, працювати не будемо!» Ось так патетично колись пообіцяв тодішній міністр вугільної промисловості на багатолюдній церемонії прощання з загиблими гірниками однієї з донецьких шахт. Що тоді мав на увазі керівник галузі? Насправді те, що аварійне підприємство не відновить вуглевидобуток, аж поки не дістануть з-під завалів всі тіла «нульових» (так гірничорятувальники називають відшуканих потерпілих без ознак життя) і не попрощаються з ними по-людськи. Тобто проведуть їх на останній підземний горизонт, глибиною всього два метри.

Винахідника рамкового вулика ще за життя нарекли Великим Пасічником і Колумбом бджільництва. Він став рятівником крилатих трудівниць, яких віками нищили заради меду, по-варварськи виламуючи стільники із бджолиних гнізд, розміщених у дуплах дерев або вуликах-дуплянках. Давній козацький рід видатного бджоляра прославила не стільки войовничість його представників, скільки вченість знаменитого церковного і громадського діяча Феофана Прокоповича. Однак недарма ще мудрий Григорій Сковорода стверджував, що розум і багатство рідко живуть разом.

Лише 4,8% території Дніпропетровщини покрито лісами, тоді коли оптимальний показник лісистості для степової зони, за розрахунками вчених, — 8-10%. Отже, зелені масиви у Придніпров’ї бажано збільшити хоча б удвічі. В промисловому регіоні, де підприємства завдають великої шкоди довкіллю, насадження не справляються зі своєю захисною екологічною функцією. Однак сьогодні актуальним є питання не стільки розведення нових лісів, як збереження існуючих. Саме ця думка була  провідною на засіданні обласного прес-клубу реформ, присвяченому темі «Ліси Дніпропетровщини».

Вже багато років потребую поліпшення житлових умов. Чи прискориться цей процес, якщо я зміню свій нинішній статус на статус інваліда Великої Вітчизняної війни? Адже, наскільки знаю, за законом ця категорія осіб має право на позачергове забезпечення житлом. Чи справді зміна статусу допоможе розв’язати мою проблему? О. БОНДАРЕНКО, м. Суми  

Маю 48 років загального робочого стажу. У 1994 році, працюючи у Чорнобильській зоні, тяжко захворів. Після довгого лікування мене визнали інвалідом профзахворювання ІІІ групи. Нині вже маю І групу. Та на пенсію я вийшов тільки у 1997 році. Пенсія була мала, але тоді у всіх така була, тож я і не перевіряв. А коли все ж таки у 1998 році вирішив перевірити, з’ясувалось, що мені не зарахували на пільгових умовах півтора року роботи у районі Архангельської області, що прирівнюється до Крайньої Півночі. Хоч я і надав  усі належні документи, працівники місцевого відділення ПФ чомусь вважають їх незаконними. Поїхав шукати правди до Києва, та на прийом до столичних чиновників потрапити так і не вдалося. Але чому маю просто забути про кілька років чесно заробленого стажу? Хто допоможе мені відновити справедливість? М. ШПАНАРСЬКИЙ, м. Коростишів Житомирської обл.

Чимало років тому ми — військовослужбовці та пенсіонери військового містечка — побудували біля своїх домівок гаражі й господарські будівлі, які використовуємо і понині. Стояли наші гаражі та сараї і нікому не заважали. Та ось нещодавно військова прокуратура Харківського гарнізону пред’явила позовні заяви про звільнення земельних ділянок, на яких стоять ці будівлі. Мотивували тим, що зайняли ми їх незаконно, а це є землі оборони і вони повинні використовуватися за призначенням. Але ж ці споруди стоять там понад 10 років. Чому ж саме нині вирішили їх зламати, а землю звільнити? Як порозумітися з прокуратурою і судом? Чи є в нас шанс відстояти свої будівлі? Ю. МІРОШНІЧЕНКО, с. Первомайське Харківської обл.

«Говорить Білозір’я!» На жаль, цих слів із радіорепродуктора вже понад рік не чують жителі вулиці Кірова. Не краща ситуація з дротовим радіо й на інших кутках села, розкиданих на чималій відстані. Та хіба тільки цього села! У Черкаському, Золотоніському, Драбівському та багатьох інших районах Черкащини виникають проблеми з дротовим радіо. «Ледь животіють», як написала нам із Корсунь-Шевченківського району Галина Савченко, радіоточки не тільки в багатьох жителів сіл, а й районного центру.

Чи знаєте ви, що таке стритбол? А я не знав, поки не потрапив на Сорочинський ярмарок. Виявляється, це вуличний баскетбол. З’явився у 1950-х роках у бідних кварталах США. Віднині змагання з цього заокеанського виду спорту щорічно проводитимуться й у Великих Сорочинцях. Окрім цього, звичними стануть тут свята Сала, Полтавської Галушки, Меду. Які до цього проводилися тільки в Полтаві та деяких райцентрах області.

…І цього року в саду Йосипа Рачка видався щедрий урожай яблук, крони вгинаються аж до землі. Довелося навіть ставити підпорки. Знову добре попрацювало під час цвітіння це тендітне, роботяще боже створіння — бджола, завдячуючи тому, що пасіка тут поряд. З півтора гектара саду можна було б зібрати не одну тонну пахучих червонобоких плодів і заробити чималі гроші. Але і цього разу Йосип Йосипович вчинив із цим багатством так, як завжди: заготував для себе, чотирьох дітей, своїх восьми онуків і восьми правнуків декілька ящиків, а решту яблук — усім, хто забажає. 

Щодня  користуюсь послугами метрополітену, тож гідно оцінила появу у продажу пластикових карток. Відтоді не доводиться  носити в кишені жмені жетонів або купувати їх щоранку, вистоюючи у чергах та ризикуючи запізнитися на роботу. Від звичного вже проїзного на місяць вони різняться тим, що термін їхньої дії не обмежується чотирма поточними тижнями. Використати придбану кількість поїздок можна  протягом року. Та й на відміну від усталеної ціни на проїзний, купуючи цю картку, пасажир сам вирішує, скільки поїздок  придбати. Єдине обмеження —  їх не може бути більше п’ятдесяти.